Хочу поділитися своєю історією про пологи. Зі мною це було вперше. Я надзвичайно нервувала, постійно думала про те, щоб все пройшло добре. Ось прийшов цей момент, в мене відійшли води. Мої пологові сумки вже кілька днів стояли напоготові, бо передбачувана дата пологів минула два дні тому. Чоловік відвіз мене в пологовий будинок. Я народила сама, природнім шляхом. Нарешті я познайомилася з цією крихіткою, моя прекрасна донечка.
Разом зі мною в палаті було ще дві жінки, одна з них вже народила, інша була в очікуванні. Галина здалася мені дуже приємною, вона хвалилася великим досвідом по догляду за малюками, це була вже третя її дитина. Аліна ж, навпаки – виглядала дивно: її тіло було повністю вкрите татуюваннями, волосся ледь досягало двох сантиметрів, були кілька сережок на обличчі- на брові, на губі, у носі. Такі люди завжди були для мене моторошними. Я уникала розмов з нею.
Пройшло три дні з моменту пологів, моя донечка стала жовтою, як лимон. Я дуже перелякалась, викликала лікаря, дитину забрали на обстеження. На моє здивування, Аліна – дівчина з тату, прийшла, обійняла мене і всіляко намагалась заспокоїти, а Галина – навпаки, тільки робила, що розповідала мені сотні трагічних історій про «жовтих» діток.
На щастя у доні виявилась фізіологічна жовтяниця, минущий стан, який не потребував особливого лікування, але нам довелося затриматись трішки довше в лікарні. За цей час я ближче познайомилась з Аліною, вона виявилась дуже милою. У неї також народилась донечка.
Тепер я знаю, що вигляд може бути обманливий, більше не ставлюсь насторожливо до людей з тату. З Аліною ми спілкуємось дотепер і часто разом гуляємо з нашими дівчатками.
