Зі своєю другою дружиною я познайомився за не дуже приємних обставин.
Я виховував сина сам, оскільки його мама нас покинула та виїхала закордон. Сином вона не цікавилася і знати не хотіла. Сашко був особливою дитиною, тому йому потрібна була дорога операція, та постійна підтримувальна терапія і догляд.
Завдяки волонтерам та добрим людям ми змогли попасти до лікаря, до якого завжди були шалені черги.
Вона була професіоналом своєї справи, і такі операції завжди в неї були успішними. Я був щасливий, що нам вдалося сюди попасти. При знайомстві з лікаркою, я зрозумів, що десь вже її бачив. Вона згадала мене першою.
– Юра, ти? – запитала вона?
– Іра? В мене немає слів. Ти той самий лікар? – запитав я.
– Напевно так, не думала що ми зустрінемося при таких обставинах, – сказала Іра.
Ми разом ходили в один клас. Іра була по вуха закохана в мене. Але тоді я обрав іншу, яку любив, і з якою потім одружився. Але як виявилося даремно. Іра так і не вийшла заміж, а зайнялася кар’єрою. От і стала одним і найкращих професіоналів у своїй справі.
Іра сказала що обов’язково допоможе нам і дала надію на нормальне життя.
Я бачив що вона знову почала проявляти знаки уваги до мене, але не знав що мені з цим робити.
Операція сина пройшла успішно і все завдяки моїй однокласниці. Вона постійно приходила до Сашка, спілкувалася з ним, гралася, приносила йому іграшки.
Вона піклувалася про нього, як про власного сина. Ми часто спілкувалися, говорили про те як склалося наше життя після школи. Іра призналася, що так і не змогла більше нікого полюбити. А мені від цього стало дуже ніяково.
Сашко помалу відходив від операції, і нас виписували додому. Але потрібна була постійна підтримувальна терапія та масажі. Я думав, що зможу платити медсестрі, щоб приходила і займалася з сином. Але Іра сказала, що буде робити все сама.
Вона часто приходила до нашого додому і дуже допомагала мені з Сашком. З часом ми зблизилися, і вона запропонувала мені жити разом та розписатися.
Що я сказав? Я не міг їй відмовити, адже вона стільки для нас зробила і продовжує робити. Тому, я погодився. Вона хороша жінка, дуже полюбила мого сина за цей час, дбає про нього та і про мене також. А чого хотіти ще? Я надіявся, що з часом любов прийде.
Ми розписалися, і стали жити разом. Іра продовжувала працювати лікарем, і до неї, як завжди, стояли великі черги. Вдома вона створила для нас затишок, і з простої холостяцької квартири зробила місце, куди завжди хочеться повертатися. Всяке бувало за роки спільного життя, в принципі як і у кожного подружжя. Ми прожили разом багато, але ми завжди були впевнені один в одному. Я знав, що в мене є жінка, яка завжди буде на моєму боці, незважаючи ні нащо. А вона точно так само могла розраховувати на мене, в будь–якій ситуації.
Чи з’явилася в мене любов до Іри?
Не можу сказати, скоріше це вдячність, довіра, повага. А це в принципі та є головними складовими нормальної щасливої сім’ї. Я радий, що тоді погодився на пропозицію Іри.
Не завжди любов грає головну роль в стосунках. Якщо є любов, а немає інших складових, тоді вона скоро згасає.
А на взаємоповазі, розумінні один одного, підтримці можна побудувати міцну сім’ю, що ми і отримали.
