Мене звуть Галина Степанівна, я вже дуже давно живу на цьому світі, тому небагато що може мене здивувати. Проте деякі обставини саме в моїй родині не вкладаються навіть в сивій голові.
Зі своїм чоловіком ми прожили 25 років, Бог подарував нам одне дитя, хлопчика на ім’я Володимир. Я дуже хотіла ще народити дівчинку, проте сталося, як сталося. Коли Вові був 21 рік, батько його несподівано занедужав на онкологію та помер. Ми залишилися вдвох, проте існували добре. Син закінчив навчання у вишу і почав будувати кар’єру, займаючись науковою діяльністю. Здобувши кілька патентів на свої винаходи, Володя відкрив спочатку невеличкий цех, а далі – підприємство. Бізнес поступово зростав, я не могла натішитись з того, яким розумним та успішним виховала сина.
Наталка з’явилася в житті мого сина, коли той вже справив 35 років. Вона була юна, лагідна, та дуже приваблива. Син немов скинув 15 років поряд з нею. Я бачила, що вони кохають один одного та щиро раділа. Трохи ніяковіючи, дівчина розповіла мені, що в неї є донечка, «помилка минулого». Але ні мене, ні мого закоханого сина це не засмутило. Я люблю дітей, маленька дівчина – це подарунок небес. Коли до мене вперше привели дворічне янголя, я прийняла її, як довгоочікувану першу внучку. Хто батько Христини, Наталка не розповідала, принаймні мені. Але це неважливо.
Через пів року діти побралися, а ще через рік в них народився син Олексій. Його брат, Тарас, також не змусив довго на себе чекати й з’явився на світ через півтора року після першої дитини.
Володимир за Наталкою жили дружно. Син добре ставився до всіх трьох дітей, не роблячи різницею, на своїх і чужих. А от ставлення невістки до малої мене бентежило: вона завжди шпиняла донечку, казала їй, що вона приблуда і змалечку змушувала робити хатні справи, догоджаючи в усьому хлопцям. Тарас та Олексій росли добрими, але балуваними хлопцями. Бізнес Володимира дозволяв всім жити повноцінним, ситим життям. Діти отримали чудову освіту й готові були починати самостійне життя, аж раптом сталася біда…
В мого сина, так як і в його батька, виявили злоякісну пухлину, що забрала його життя за лічені місяці. Горе захлеснуло всіх, адже Володимир був нашою опорою: сильним, мужнім, мудрим захисником. Мені вже багато років і здоров’я давно не дівоче, звістка про смерть сина зовсім підкосила.
Тоді, коли Володя вже знав свій невтішний діагноз, він подбав про всіх трьох дітей і купив їм квартири у новобудовах. Христина вже заміжня і чекає на дитину, Тарас живе з дівчиною, а Олексій холостякує.
Після поhорону своєї дитини я на місяць потрапила до лікарні, мене відвідували невістка і онуки. Хлопці, правда, забігли по разу, а Наталка та Христина приходили через день. Проте, коли перед випискою лікар сказав, що мені потрібен постійний догляд – приходити перестала і Наталя. Я розумію її, адже я їй не мати. А от хлопці…мені здавалось, що вони виховані інакше і ніколи не покинуть слабку родичку.
На виписку приїхала Христина, з уже помітним животиком, та її чоловік. Вони забрали мене до себе й поселили у кімнаті майбутнього правнука. Я вважала, що потім мене забере до себе хтось з хлопців, адже народиться дитинка і жити у Христини мені стане незручно. Зателефонувавши спочатку Олексію, а потім Тарасу, я зрозуміла, що такі думки в мене даремні.
– З чого я повинен тобі допомагати? В мене своє життя! – приблизно однаково відповіли обидва онуки.
Я залишилась у Христини. Ні вона, ні її чоловік жодного разу, навіть поглядом, не показали того, що їм буває важко зі мною. Вони везуть мене до лікарні, купують дієтичні продукти та подовгу розважають балачками.
Коли зі смерті Володі минуло півроку, нотаріус відкрив заповіт. Згідно нього – велика квартира у центрі , автівка та будиночок за містом – залишилися Наталці. Про бізнес не було жодного слова.
– А магазини, підприємство, вся власність бізнесу, кому? – нетерпляче запитали в юриста онуки.
– Їх власниця жива, – здивувався той.
І тільки тоді я розповіла дітям, що весь бізнес, з самого початку, син оформляв на моє ім’я. Якщо б зі мною щось сталося – він єдиний нащадок. Чим ще він керувався – я не знаю, але була не проти. Це ж моя дитина.
Ще раз скажу: я вже дуже стара. Проте в своєму розумі. Я бачу, хто з дітей чого стоїть. Тому прийшла висновку, що перепишу бізнес на Христину. Вона працьовита, старанна та дуже мудра дівчина. Вони з чоловіком подбають про те, щоб діло мого сина й далі йшло вгору. Мою квартиру ми вже виставили на продаж. Виручені кошти підуть на перший внесок для купівлі великого будинку. Там буде кімната для і для мене, і для моїх правнуків.
Боляче, що рідні онуки зі мною тепер не спілкуються. Але за стільки років я давно вже зрозуміла, що родина – це не завжди спільна кров.
