Живе на моїй вулиці один дідусь, звуть його Роман Володимирович. Веселун ще той, любить поговорити на різні теми. Але ось, що на рахунок його родичів, за останні три роки я жодного разу не спостерігав, щоб до нього хтось приїздив.
Дідусь Рома ніколи ні про що не просив, але після випадку, коли він впав з драбини, збираючи вишню на дереві, я вирішив з власної ініціативи допомагати йому. Часу у мене було більш ніж достатньо, живу один, так що можу собі дозволити відлучитися не на одну годину до нього.
Приблизно два місяці я приходив на допомогу до Романа Володимировича. Збудував йому нову невелику альтанку, полагодив крани у ванній, побілив всі дерева. Загалом, по дрібницях мені вдавалося спрощувати йому життя.
А потім, в один з будніх днів, повертаючись додому з роботи, я побачив недешеве авто біля двору сусіда. Як виявилося пізніше, до нього раптово приїхали дочка та син.
Поки стояв біля своїх воріт й намагався розгледіти гостей дідуся Роми, до мене підійшла тітка Зіна.
Вона мені розповіла, що краєм вуха почула, як Роман Володимирович хвалився своїм дітям, що сам побудував ту альтанку, над якою я працював. Ще й фарбування дерев видав за свою роботу, а не за мою.
Мені стало трохи прикро.
Дочка та син пробули у сусіда досить довго. Весь цей час я чув, як дідусь скаржився їм на те, як йому важко живеться, аби як справляється з усіма своїми проблемами. Постійно перераховував всі справи, які я робив для нього, тільки знову ж привласнював їх собі. Коли гості поїхали, Роман Володимирович тут же покликав мене до себе, попросив допомогти з викопуванням картоплі.
Дивно, що він не попросив про це своїх дітей, адже вони так довго у нього були в гостях. За цей час можна було не тільки викопати картоплю, а й перебрати її та знести в льох.
Я йому так і сказав, а він надувся та більше навіть не дивиться у мій бік. Мені б й далі хотілося йому допомагати, якби дідусь не поводився так. А тепер у мене повністю відпало бажання це робити.
