Мій друг Євген три роки тому одружився із Христиною. Познайомилися вони у компанії спільних друзів та почали зустрічатися. Христина спочатку була мила, ввічлива, щира та відверта у спілкування й трішки вперта.
Тоді Євген ще не знаю, що вона мамина принцеса. Познайомилися із батьками, усе було добре, мама Христина була госте приємною та доброю жінкою.
На той момент Євген відкрив своє підприємство та не погано заробляв, матері дівчини це подобалося. Вона намагалася якомога швидше одружити їх.
Так от, одружилися вони. На весілля усе вибирала Христина та мати, думкою Євгена ніхто не цікавився, те ж саме з будинком, та з усім.
Марія Миколаївна часто навідувала свою доньку та зятя та завжди вказувала хто, що має робити. Її донька мала відпочивати, займатися своїм хобі, а Євген мав заробляти на її забаганки, ще й встигати приділяти їй час. А по дому треба найняти хатню робітницю, для якої платити буде звичайно Євген. Також Євген він турботливий, завжди все робив для Христини, але на жаль на заміну нічого.
Євген завжди був під тотальним контролем дружини та її матері.
Він довго терпів, намагався вирішити цю ситуацію, обговорити все. Але все було марно.
І згодом, Євген вирішив розлучитися. Марія Миколаївна та Христина почала погрожувати, кричати, що він не має права та інші схожі речі. Але це було остаточним рішенням Євгена і все-таки пара розлучилася.
Зараз, Христина ще не знайшла свого принца на білому коні. Я думаю, що кожен має вкладати силу в стосунки, кожен повинен проявляти ініціативу. Наприклад: Євген працює, вона ж могла на знак вдячності приготувати йому вечерю, щоб йому було приємно, або щось інше не тільки для себе, а й для нього.
Але це вже в минулому.
Євген має нову дівчину, яка так же само як і він старається для їхніх стосунків, щоб усім було комфортно та панувала любов, ласка та взаємна гармонія.
