Я залишилася сама із маленьким синочком на руках відразу після його народження, адже мій молодий чоловік відмовився бути зі мною після того, як я повідомила, що вагітна. Хлопчика довелося віддати у садочок зовсім рано, коли йому було лише два рочки, бо зовсім не встигала із двома роботами. Олексій швидко звик до садочку, йому там подобалося. Він зміг знайти спільну мову із вихователями та подружитися із декількома іншими дітками. Ніяких істерик тоді не було.
Зазвичай я забирала Олексія із садочку о 14:00, в мене тоді якраз закінчувалася зміна на першій роботі, і я відводила його до моєї матері. Однак, якраз у той час у дитсадку був тихий час, і хлопчик капризував та влаштовував істерики щоразу, коли я приходила по нього, бо він хотів спати та ще побути із новими друзями. Як я тільки не намагалася його заспокоїти – все дарма.
По дорозі до будинку його бабусі він ледь перебирав ніжками та щоразу просився на руки. Я б із радістю виконала його прохання, але після важкої фізичної роботи я просто не відчувала рук.
Коли ми вже підходили до свого пункту призначення, Олексій сів на землю, почав кричати та відмовлявся йти. Я не знала, що і робити, адже такої поведінки у нього ще не було. Я щосили намагалася його заспокоїти: гладила по голові, намагалася обійняти, сказати, що залишилося зовсім трішечки, але він мене і слухати не хотів.
Раптом до нас підійшла жінка років 50-55, покивала головою та промовила: «Такий нечемний та капризний хлопчик, я заберу тебе до себе».
Олексійко відразу перестав плакати, сам підійнявся та побіг до мене в обійми.
Я промовила: «Ти мій синочок, я тебе не віддам незнайомці, швиденько йдемо звідси, любий»
По дорозі додому він вже не капризував і лише боязко обертався, щоб переконатися, що незнайома жінка не йде за нами.
З того часу синочок не капризував, гадаю, він все усвідомив, хоча я і переживала, щоб та ситуація не вплинула на його психічне здоров’я.
Сьогодні, коли я після роботи зайшла до магазину, щоб придбати продуктів на вечерю, то побачила дівчинку, яка кричала на весь магазин, бо мама відмовилася купувати їй іграшку. Жінка виглядала розгубленою і не знала, як себе повести. А от мені у той момент дуже хотілося підійти і промовити дівчинці:
«Така нечемна та капризна дівчинка, я заберу тебе до себе».
