Питання про знущання в навчальних закладах завжди було і буде актуальним. На жаль, буває так, що вчителі не звертають ніякої уваги. А що ще гірше, іноді говорять своїм учням не звертати увагу на приниження в їхній бік. Про це не можна мовчати та, сподіваюся, історія моєї дочки допоможе іншим батькам зрозуміти, що потрібно пояснювати своїм дітям, як вони повинні та не повинні себе поводити.
«У нас був урок праці. На вулиці тільки-тільки почалася весна, у мене завжди в цей час прогресує алергія на пилок дерев. Вчитель про це знав, довідку їй показувала і вона вирішила, щоб я не сиділа склавши руки, дати роботу. Мені потрібно було полити всі квіти в класі, протерти дошку і, по можливості, помити підлогу. Я погодилася, бо, як не дивно, за це буде оцінка.
Думаю, майже в кожному класі є, так звана, біла ворона. Такою вважалася саме я. У мене були сварки практично з усім класом, але була одна дівчинка, з якою у мене була реальна взаємна ненависть. Я вважаю, що з її боку вона була тому, що однокласниця заздрила мені, а я ненавиділа тому, що терпіти цю дівку не могла, вона просто противна людина і її ставлення до мене було неприйнятним для мене.
І ось, в день, коли я і так ледве ходила на ногах, не дуже добре себе почувала, Римма вирішила мені насолити. Вона скликала деяких дівчаток, нарвали якихось маленьких квіточок з дерева і прийшли до мене. Однокласниці сказали, що потрібно репетирувати пісню і я повірила. Вони оточили мене з усіх боків і почали тицяти тими квіточками прямо мені в обличчя.
За станом алергії все було нормально, але морально… це було, м’яко кажучи, неприємно. Після того, що сталося про це дізнався мій класний керівник і мама. У той же день моя мати одразу пішла до школи розмовляти з директором і вчителем праці. Директор розводить руками: – Ну, ось так все сталося, а що робити…
А вчитель праці взагалі сказала, що винна я, бо дозволила однокласницям це зробити зі мною, що треба було їм щось у відповідь зробити.
Лише класний керівник був на моїй стороні. Коли Світлана Вікторівна поговорила з Риммою і ще трьома дівчатками, вони прийшли до мене додому вибачатися. Всі, хто тоді був причетний до цього стояли біля мого двору, але не всі вибачилися. Тільки Римма попросила вибачення зі сльозами на очах, а інші просто мовчки стояли та дивилися. Я, добра душа, пробачила її. І дарма…
Після цього випадку знущання не припинилися. Мене і далі обзивали, принижували, відбирали з рук мої ж речі, насміхалися над моїм виглядом… Чесно кажучи, прикро, що не приймалися кардинальні заходи, щоб припинити цей булінг в мою сторону. Але мої батьки намагалися не залишати це все в спокої. Обидва ходили до школи кожен раз, коли мене ображали, розмовляли з однокласниками, а директор розводить руками, наче нічого не може зробити.»
Я завжди була і буду на стороні моєї дочки, чого раджу усім батькам. Потрібно розмовляти зі своїми дітьми, бути присутніми у їхньому житті та намагатися завжди допомагати.
