Незлюбила Марія Степанівна зятя ще з першого дня знайомства. Зріст не той, на обличчя не дуже, заробляє надто мало. Одним словом, не того чоловіка донька обрала.
Дмитро з усіх сил намагався догодити тещі: подарунки приносив на кожне свято, працював з ранку до ночі, допомагав з роботою в будинку, але нічого не допомагало. Навіть тесть намагався захищати зятя перед дружиною, що він і працьовитий, і Олену безмежно любить, і допомагає, як комусь із сусідів допомога потрібна, не п’є, не має поганих звичок. Одним словом, золотий зять. Проте Марія Степанівна свою думку не змінила.
Єдиною розрадою в житті Дмитра була любляча дружина, яка завжди була поруч, захищала перед звинуваченнями тещі. Подружжя заощаджувало кошти, щоб невдовзі купити власну, хоча й невелику, квартиру та з’їхати від батьків.
Згодом у закоханих народилась двійня – хлопчик і дівчинка. Бабуся страшенно любила онуків, адже вони були копією своєї мами. А Дмитру довелося крім основної роботи влаштуватись на ще одну, адже із народженням дітей дружина звільнилась та пішла у декретну відпустку. Вдень чоловік працював автомеханіком, а вночі барменом у клубі.
А Олені з дітьми було важко: постійно контролювати, годувати, прибирати будинок, готувати їжу, ходити за продуктами. Добре було, що хоч мама та чоловік іноді допомагали.
А ревнувала Олена коханого страшенно, одного разу навіть прийшла вночі до нього на роботу. Чоловік у неї був вродливим, постійно посміхався до відвідувачів клубу, якось надто люб’язно спілкувався із жінками-клієнтками. Дружина навіть намагалась після цього вмовити Дмитра залишити роботу, але намарне.
– Хіба ж у нас є вибір? Піду з нічної роботи, за що тоді житимемо? На дітей витрачаємо багато, комунальні послуги не з дешевих, та й жити за щось треба. Не можу я звільнитись.
Олена й сама це розуміла, але нічого з собою зробити не могла. Бачила, як чоловік втомлюється на роботі, що не проводить з нею стільки часу, як колись. Але ж гроші були потрібними.
А для тещі був хороший привід пообговорювати зятя, що мов інші і заробляють багато, і працюють вдень, і дружину з дітьми возять відпочивати, а її нічого з цього не може забезпечити. Ще й зятю своєму постійно над душею стояла, чого причепився кліщами до її донечки і життя їй псує. Адже стільки чоловіків довкола хороших, не то, що її зять.
Та подружжя не слухало ні слів матері, ні пліток сусідів і знайомих. Любили вони один одного і надто своїх дітей. А Олена вірила у вірність чоловіка.
Після кількох місяців після заміжжя чоловік почав затримуватись на нічній роботі довше, ніж зазвичай, дружина почала ревнувати, теща підливала олії у вогонь. Дмитро пояснював, що бере додаткову роботу, щоб заробляти більше. Тому й затримується довше, ніж було до цього. Адже діти росли, збільшувалися їх потреби і, відповідно, матеріальні витрати. Та й квартиру планували купити й жити окремо від батьків.
Одного вечора після лекції матері про нібито зраду Дмитра Олена не витримала. Дочекалася чоловіка після нічної роботи та влаштувала скандал. Звинувачувала у зраді, у невеликому заробітку, у змарнованому часі після одруження. Дійшло навіть до бійки, причому Дмитро просто стояв та мовчки слухав докори дружини, боячись щось їй заперечити. Олена нашвидкуруч зібрала його речі, половину порвавши через злість, та виставила за двері.
Чоловік до ранку просидів під дверима, просячи дружину вислухати його та зрозуміти, що ніякої зради не було, але намарне. Тому зібрав усе своє, що Олена викинула, та пішов на роботу. Наступних кілька тижнів приходив до дружини додому, телефонував, усіма способами намагався поговорити, але результату не було ніякого. Любив він її, поважав, хотів повернути щасливе сімейне життя як було колись.
Згодом переїхав до іншого міста, щоб не бачитися випадково з дружиною. Щомісяця висилав дітям кошти та шукав можливості побачитись, але Олена не дозволяла.
З часом життя налагодилось. Дізнався, що Олена вийшла вдруге заміж, але чоловік її бив, випивав. Тому Дмитро забрав до себе дітей. До нього періодично почала навідуватись Марія Степанівна, щоб побачити онуків. Любила вона їх, подарунки привозила, ще й діти сумували за бабусею. Тому Дмитро не був проти таких зустрічей.
Через 10 років дізнався, що Олена залежна від aлкогoлю разом із новим чоловіком, йому стало шкода її. А теща все намагалася звести колишнього зятя із донькою, але надто багато вже сталося за стільки років, двічі в одну річку не ввійдеш. Та й сама Олена шкодувала про те, що вчинила:
– Нічого вже не повернемо, як би не хотілось. Я ж після тебе двічі заміж виходила, але до хорошого життя це не призвело. Думала не своєю головою, а слухала те, що люди говорили. Повернути б усе назад, подумала б двічі …
А теща лікті собі кусала за довгий язик. Зневажала і сама себе і люди довкола пальцем показували за те, що зіпсувала життя своїй доньці.
