Ми з другом студенти. Живемо разом, бо так дешевше винаймати житло. На навчання переїхали з рідного міста, тому зараз ми єдина підтримка один для одного.
Під час навчання мені потрібно було з’їздити на кілька днів додому, тому друг Олексій залишився у квартирі один. Це було ще до пандемії коронавірусу, восени 2019-го.
Коли ж я повернувся, то побачив друга у поганому стані. У нього два дні трималася температура 39 градусів, не міг нічого їсти, навіть пересуватися по квартирі йому важко вдавалося. Дзвонив до свого лікаря, але отримав відповідь багато пити і сидіти вдома.
Після мого повернення ситуація не покращувалася, Олексій хворів вже третій день. Тому я змусив його поїхати до лікарні на огляд до іншого лікаря.
Друг записався на прийом, хворий їхав через усе місто. І все, що почув від лікаря:
— Не варто було приходити, сидіть вдома, одужуйте. Скоро температура знизиться, це сезонне захворювання.
У хлопця не взяли ніяких аналізів, взагалі не оглянули. Всім просто було байдуже.
Згодом другу стало гірше. Температура все ще була високою, окрім загальної слабкості почало нудити, з’явилась постійна сонливість, виникали судоми, складнощі при диханні.
Друг заспокоював мене, що ще трохи часу і він одужає. Але краще йому не ставало вже більше тижня.
Тому я повідомив про стан Олексія його матері. Вона того ж дня приїхала до нас і відвезла сина до лікаря. Лише завдяки матері друга оглянули, взяли аналізи, поставили діагноз та призначили лікування. Як виявилось, у хлопця виникла пневмонія, як ускладнення захворювання. Якби не його мати, все могло б леtально закінчитися.
Отака історія. Усім зараз байдуже на інших людей. Хтозна, що було б із другом, якби я не втрутився.
