Я заміжня вже близько десяти років, рік тому вирішила з чоловіком розійтися. Знаємо один одного дуже давно, познайомилися на першому курсі в університеті. Через два роки після весілля у нас народилася дочка. Нам було дуже важко приділяти практично всю свою увагу їй, через це навіть крапля часу не залишалася на нас самих.
З кожним роком я все частіше починала усвідомлювати, що наші з ним відносини летять у прірву. Можливо хтось би мені сказав, що це просто такий період у відносинах, але я дійсно перестала його кохати так щиро, як це було на початку. Я навіть задумалася про те, що даремно вийшла за Олександра заміж, до речі, мама мені про це й говорила. Може треба було її тоді послухати?
Хотіла незабаром вже повідомити своєму чоловікові про те, що йду від нього, але тут раптово з Венеції повернулася моя найкраща подруга. Їй на стільки там сподобалося, що вона запропонувала мені злітати туди разом з нею в наступний раз. Звичайно ж я погодилася, тому що потім подумала про те, що ця поїздка повинна мені щось дати, повинні відбутися якісь зміни, я ніби це відчувала.
Десь півтора року я там пробула. Чесно скажу, враження у мене були позитивні. Там дуже красиво, люди зустрічалися позитивні та доброзичливі.
А також мені довелося вперше за весь цей час опинитися практично в повній самоті. Так, подруга була поруч зі мною, але вона була зайнята своєю роботою та черговим хлопцем. Я встигла призабути як це, залишитися зовсім одній, ще й в іншій країні. В один з вечорів подумала про те, як швидко пролетіло моє життя за ці двадцять вісім років. Школа, друзі, перша закоханість, університет, нова компанія та хлопець, потім чоловік, дитина, робота…
Всі ці роки я була оточена дуже великою кількістю людей. Кожен дарував мені незабутні емоції, хороші, погані, неважливо. А тут раптом я одна. Мені було зовсім незвично від таких обставин, тому вирішила знайти собі когось, хто складе мені компанію, розділить зі мною цю останню мить у Венеції.
Навіть ні про що не підозрюючи, ні про що таке не думаючи, познайомилася з дуже милим чоловіком. Він був веселим, добрим, тямовитий. Віктор вже давно тут живе, знає багато місць, по яких мене водив, багато чого розповідав. Загалом проводили час дуже добре, але це тривало не довго.
У ньому мені знову почало не подобатися те, що не подобалося в Саші. Всі ситуації повторювалися точнісінько, як з ним та це дратувало ще більше. Незабаром нам довелося розлучитися, тому що мені потрібно було вже повертатися додому.
Продовжувати такі відносини немає сенсу. Все ідентично з тими, які у мене тривають понад десять років. Зате це знайомство допомогло мені переосмислити багато чого, мене це навіть змусило дуже скучити за чоловіком та дочкою.
Я зрозуміла, що справа була в мені, а не в Сашкові. Потрібно розібратися в собі, адже навіть змінивши партнера, нічого не змінилося. Тепер я бачу у своєму чоловікові те, чого раніше не помічала. Особливо те, чим він захоплюється, раніше терпіти не могла, що він постійно возиться з машиною, а тепер намагаюся допомагати йому з цим, може щось нове для себе дізнаюся.
До цього моменту й не думала про те, що винна в цьому всьому я. Іноді реально варто покопатися в собі, навіть буде краще, якщо обговорити це зі своїм партнером, він обов’язково повинен вислухати, щось порадити, допомогти у розв’язанні такої проблеми.
Сашко тепер для мене такий же, який був ще в університеті. Впевнений, уважний, чуйний, тямовитий, щедрий, він ідеальний для мене. Як я зуміла це все перестати помічати? Не розумію.
