Свою дочку я народила у двадцять років. Хтось скаже, що ми з чоловіком зарано стали батьками, але нас все влаштовує, ми дуже раді, що у нас народилася така чарівна дитина.
Ми намагалися створити для Віки кращі спогади з дитинства. Коли пішла до школи, багато в чому підтримували її, особливо у моменти, коли однокласники починали з неї знущатися.
Дочка у нас дуже працьовита й креативна дитина. У художній школі Віка була однією з кращих учениць. Вчителі не переставали її хвалити.
Після школи Вікі захотілося піти далі та вона пішла до академії. Їй дуже хотілося розвиватися у цьому напрямку, вона буквально жила цим всім.
На момент навчання в цьому навчальному закладі багато музеїв, де проходять виставки популярних картин, почали потихеньку помічати нашу зірочку та пропонувати їй співпрацю й поїздки за кордон.
На одну з поїздок наша дочка погодилася, поїде до Франції. Віка з дитинства мріяла там побувати та ось, її мрії потихеньку збуваються.
Ми своєю чергою вже дуже сподівалися, що вона там знайде собі прекрасного француза.
Зв’язувалися з дочкою майже щовечора, багато, про що розпитували. Деякі її картини вже встигли купити за пристойну суму, Віка навіть знайшла там непогану школу, по якій провели екскурсію, а ще їй випала честь познайомитися з учнями цього закладу та розповісти про свої успіхи.
Через місяць Віка нам повідомила про те, що познайомилася з одним хлопцем. Знайомство відбулося дуже спонтанно, але, як вона сказала, закохалися з першого погляду. Звичайно ж ми з батьком були й цьому дуже раді, нарешті наша дочка знайшла своє щастя.
Потім, десь через місяці три Вікторія повернулася додому на деякий час. Сказала, що потрібно закінчити тут навчання в академії, а далі буде видно.
Покликали ще бабусю та дідуся нашої дочки, щоб відсвяткувати її прорив. А ще Віка нам розповіла ще одну добру новину. Її обранець збирається зробити їй пропозицію. Вона вже бачила обручку, тільки поки вдає, що нічого не знає.
Все було добре до того часу, поки їй не зателефонувала подруга та запропонувала погуляти. Чесно кажучи, я про погане не думала та, напевно, дарма…
Віка повернулася додому після дванадцяти в не тверезому стані. Тут то я з чоловіком насторожилися. На наступний день ми попросили пояснити її, що вчора такого трапилося, що вона вирішила вuпuтu, але Віка нічого нам не сказала.
Приблизно через тиждень мені подзвонила Віка, вона сказала про те, що у неї є маленький сюрприз для нас з батьком й саме тому звільнилася з навчання раніше, щоб скоріше повернутися додому. Я вже було зраділа, що приїхав той француз до нашої донечки, але ні, Віка привела до нас додому свого колишнього Степана.
Скільки ж сліз було пролито через цього негідника. Вікторія мені все про їхні стосунки розповідала. Він її не бив, звичайно, але завдавав біль морально. Я, як мати, яка дуже любить свою дитину та не хоче, щоб вона страждала через цього Степана, постійно Вікі радила розійтися з ним, тому що нічим хорошим це все не закінчиться.
Ну, і ось, мої зусилля були марними, вони знову разом. Поки Степан розмовляв з батьком Віки, я її відвела на кухню та спробувала знову відмовити від цієї ідеї. А вона на відріз відмовлялася слухати мене. Потім ця парочка мовчки пішла й ми з батьком не могли нормально зв’язатися зі своєю дитиною.
Що найбільше нас турбує, так це те, що всі старання та мрії дочки можуть піти в нікуди, якщо вона буде з цим хлопцем. Я прекрасно пам’ятаю, що він робив, поки вони зустрічалися.
Віка так довго до цього йшла. Вона була так близько до того, щоб залишитися у Франції та почати неймовірне життя…
