Я живу у гуртожитку в іншому місті вже другий рік. Чесно кажучи, умови тут просто жахливі, але нічого не вдіяти, грошей винаймати квартиру, у мене немає, а тут безплатно. Я старалась все облаштувати свою кімнату так, щоб було комфортно жити, на стипендію купувала різний декор та меблі, але проблема була у тому, що я жила не одна, а ще з одною дівчиною.
Вона була геть не така як я. Мені здавалось, що сусідці було все одно де жити, адже на її половині завжди був бруд та багато розкиданого одягу. У нас була домовленість прибирати щотижня по черзі, але весь цей час я це все робила одна, бо вона не хотіла виконувати таку роботу, а не прибирати, не могла, бо жити у бруді геть не хочу.
Згодом мені це все надоїло, тому я поставила ширму посеред кімнати й не прибирала на її частині. Цій дівчині не сподобалось це. Вона завжди запитувала, чому я не прибираю, а я ж казала, що буду це робити тільки на своїй половині. Звичайно, їй це не підходило, тоді й почалось найгірше.
Після літніх канікул, я повернулась у гуртожиток, річ у тім, що там я залишила усі осінні та зимові речі, адже влітку мені б це не знадобилось би. І коли я приїхала назад на навчання, помітила, що багато моїх речей я просто знайти не можу. Я думала, що вони десь ще знайдуться, але коли зникати почала техніка та прикраси, я вже не була позитивно настроєна.
З‘ясувалась, що це моя сусідка весь цей час крала мої речі та ховала їх у себе під ліжком мені на зло. Мій тато працює у поліції, нічого особливого, він просто приймає дзвінки. Тоді я попросила прийти й налякати її. Після цього випадку та дівчина боялась зайвий раз мені слово сказати.
