Живу я не далеко від центру, у квартирному будинку. У будинку є дванадцять поверхів, я живу на п’ятому. Мені лише двадцять один рік, тому ще не маю сім’ї. А батьки проживають в іншому місті. Я переїхала від них коли почалися студентські роки та залишилися тут працювати.
Зі мною живе лише моя собачка Белла. Біла, пухнаста лайка із чорненькими, круглими очима. Слухняна та дуже розумна. Я люблю її, вона стала для мене близькою. Разом ми уже два роки.
Раніше я вигулювала вранці та ввечері, але відколи працевлаштувалася на роботу, то тільки ввечері.
Останнім часом, коли я прокидаюся то двері у квартиру відчинені. Я часто не могла збагнути: “Чому?”.
Я думала: можливо я забула закрити, думала: можливо ще хтось має ключі, а можливо власниця квартири, яку я орендую.
Одного дня, сонячного ранку я прокинулася раніше й побачила знову відчинені двері. Белли вдома не було й через деякий час вона повернулася. Виявляється, Белла рано-вранці сама відчиняла двері та йшла гуляти. Та поверталася, ще до того, як я прокинулася.
А я уже так злякалася, постійно боялася, що хтось увійде, щось станеться.
Я не розумію, як вона відчиняла двері і як догадалася. Справді розумна собачка.
Спочатку, я захотіла зачинити двері на ключі й витягати з дверей. Але потім подумала, що кожна жива істота має право на свободу й вирішила не зачиняти. Адже, Белла справді заслуговує прогулятися вранці, на жаль у мене недостатньо часу, щоб піти з нею.
Також інколи на вихідні я з Беллою приїжджаємо в інше місто до своїх батьків. Батькам Белла теж дуже подобається. Інколи виникає таке враження, що вони на Беллу чекають більше ніж на мене.
