Нещодавно я одружилася. Завжди вважала, що мені пощастило і відхватила найкращого чоловіка, та після весілля все змінилося.
Богдан ніколи не приходив до мене з пустими руками, за два роки наших стосунків такого насправді не було, жодного разу. Завжди приносив мені щось смачненьке: цукерки, шоколад, фрукти або ще якісь смаколики. Часто дарував квіти. Мені було незручно, що він немало тратиться на мене, я говорила, що це лишнє, та десь в душі це тішило.
Ми вже два місяці одружені, і чоловік чітко дав мені зрозуміти, що бюджет у нас роздільний: я заробляю на себе, а він – на себе. Ця ідея мені не подобалась, не тому що я не хотіла працювати (наші заробітні плати були майже однаковими), а тому, що вважаю – сім’я – це одне ціле, і все повинно бути на двох і радість, і сум, і відповідальність, і бюджет в тому числі.
Все-таки я намагалась привити цю ідею своєму чоловікові: я купувала продукти на нас обох, інколи купувала йому речі, оплачувала обслуговування машини, та як виявилося – він вважав, що це подарунки, які я роблю на добровільній основі.
–Я ж не просив тебе купувати це для мене, ти сама так вирішила, – згодом заявив Богдан.
Коротко кажучи, він навіть не думав змінити свою політику. На деякий час я навіть почала миритися з цим, але ситуація, що сталася, змусила мене добре задуматися чи потрібно мені таке життя.
Я поверталась з роботи, цілий день мене болів живіт, коли прийшла додому стало ще гірше, мене нудило, біль став просто нестерпним. Богдан викликав швидку допомогу. По приїзду повідомили, що у мене підозра на апендицит. Я швидко кинула кілька речей в сумку і ми поїхали в лікарню. Там мене прооперували. Чоловік носився зі мною, як з розбитим яйцем, після роботи навіщав мене, інколи встигав приїхати ще зранку, приносив мені їсти, купував дозволені смаколики та потрібні ліки. Я була щасливою: «Невже він нарешті зрозумів те, що я намагалась йому донести?!»
Сьогодні мене виписали, я повернулась додому, ввечері прийшов з роботи Богдан, він запитав як я себе почуваю, а тоді пропав на деякий час. Повернувшись, він назвав витрачену за час моєї хвороби суму і попросив чим швидше її повернути:
-Я, звичайно, можу почекати кілька місяців, ми ж не чужі люди, але ти ж не думала, що я буду оплачувати твої прогули?!
Ця ситуація поставила мене в глухий кут, завтра ж подаю заяву на розлучення, не хочу провести своє життя з такою «не чужою людиною».
