З Віталіком я дружу з самого дитинства, п’ятнадцять років, якщо не обманює мене пам’ять. Ми завжди були разом, постійно гуляли вдвох, шукали собі різні пригоди на одне місце.
Мій найкращий друг свідок багатьох моїх досягнень, одне з яких — покупка машини й здача на права. Після такої події Віталік радів навіть більше ніж я. Ми стали частенько виїжджати за місто, брали з собою своїх друзів.
Ну і як у кожного хлопця повинні бути не тільки хороші друзі, а й дівчина:
– Привіт, друже, — ми потиснули один одному руки, — ну що, поїхали?
– Стій, перш ніж ти відкриєш двері, хочу сказати, що у мене з’явилася дівчина.
– Ого, вітаю! Тільки як це відноситься до того, що я хочу сісти в машину?
– Ну… – я відійшов в сторону, — сьогодні Катя поїде з нами, — на місці Віталіка вже сиділа дівчина.
– Ти чого це, Євгене? Чому вона сидить на моєму місці?
– Вибач, але з яких це пір, переднє місце в моїй машині заброньовано тобою?
– Так з таких! Ти що, підкаблучник, чи що? Або як це називається? Ти зі мною дружиш п’ятнадцять років, а з цієї дівкою знайомий лише тиждень. Я про тебе знаю буквально все, а що вона може про тебе сказати?
– Ти чого так завівся? Заспокойся. Ніби від того, що ти в цей раз поїдеш на задньому сидінні, постраждає твоя репутація.
– Як так можна взагалі? Я повинен сидіти спереду! Нехай або не їде з нами, або сідає назад.
– Знаєш що, я, мабуть, залишу тебе тут, поки ти не заспокоїшся.
Хто ж все-таки має рацію в цій ситуації? Особисто я вважаю, що не має значення хто поїде спереду, моя дівчина або найкращий друг.
