До мене зателефонувала сестра. Вона була дуже сердитою, злилась вона не на мене, а на своїх сусідів.
Ольга жила на дев’ятому поверсі, вона мала дочку – Олександру, їй було півтора року. Її чоловік – Василь, поїхав на заробітки, приїжджав на великі свята, адже тут чоловік не міг знайти роботи, аби утримувати сім’ю.
Ользі спочатку було дуже важко одній з дитиною, а потім дівчинка підросла і життя полегшилось, а може вона просто звикла. По сусідству з Ольгою жила бабуся, вона стала немічною, тому син забрав її жити до себе, а квартиру вони вирішили здавати в оренду. Сім’я була забезпеченою, тому ціна була досить символічною. Квартирантів довго шукати не прийшлось, два студенти – друзі почали її винаймати.
Перші дні все було добре, але вже через тиждень почалось пекло. Хлопці приходили з пар і включали музику, так голосно, що маленька Саша почала здригатись та прокидатись. Ольга вийшла з квартири, достукалась до сусідів – а це було не легко, бо звук був шаленим, і ввічливо попросила стишити музику, адже в неї мала дитина і вони не дають їй спати.
Хлопці спочатку дослухались до прохання жінки, а потім просто не відкривали двері й ігнорували її. Жити так було нестерпно. Невиспана дитина вередувала, і ще ця музика…
Звернення в поліцію були даремними: «Жіночко, білий день на дворі, всі мають ходити навшпиньки, бо ваша дитина спить, чи що?»
Ольга подзвонила власнику квартири, пояснила ситуацію йому. Наступного дня чоловік приїхав. Він поговорив з хлопцями досить жорстко, пригрозив виселити їх з квартири в разі бодай ще одного подібного інциденту. Звичайно, за таку ціну зараз житло не знайдеш, тому молоді люди наступного ж дня завітали до Ольги з тортом, чаєм та іграшкою для Саші й вибачились. Більше шуму не було.
