У мене немає батьків, завжди мене виховувала одна бабуся. Жили ми бідно, у маленькому селі, тому я пообіцяв собі, що коли виросту, буду мати багато грошей.
Після закінчення школи, вступив в університет, навчався дуже старанно та згодом отримав хорошу посаду. Весь час я приділяв роботі, щоб у мене все було.
З бабусею ми часто зідзвонювались, вона не була дуже старою, в дитинстві усі вважали, що це моя мама. Звичайно, я кожен місяць відправляв їй гроші, бо дуже любив її. Вона мені ніколи не жалілась і завжди казала, що все добре.
Одного разу, мені потрібно було взяти деякі речі із села, тому я швидко приїхав і без попередження. Я давно тут не був, адже постійно багато справ, та приїхавши, дуже здивувався.
Бабуся стояла на городі, вся зігнута та дуже важко стогнала. Я одразу підбіг та допоміг зайти додому. Було видно, як їй важко було тримати той город. Я ж спитав, навіщо їй це, я ж даю гроші, щоб вона купувала собі продукти та жила безбідно, а вона взяла якусь коробку з шухляди, яка була повна грошей, і сказала, що весь цей час вона мені гроші на квартиру власну відкладала.
Я був шокований, та й зрозумів, що гроші ніяк не показують мою любов, тому вирішив, що завезу її в місто, щоб вона жила у комфорті, а не тут надривалась на городі.
