П’ятнадцятого березня, теплої весни у моєї подруги народився крихітний синочок, вона була безмежно рада появі на світ її кровинки.
Я навідувала її та інколи допомагала їй з синочком. Й одного дня, я почула що одна жінка відмовилася від своєї доньки після її народження. Ця жінка не хотіла дітей, а аборт було робити уже пізно й вона залишила свою маленьку дівчинку.
В мене серце завмерло, усередині ніби все перевернулося та я вирішила, що хочу стати опікуном дівчинки, хочу стати її мамою, всім для неї. Довго потрібно було оформляти усі документи, в той час я не могла бути зі своєю рідненькою. Я так хотіла трохи швидше відчути її тепло, запах, обійняти її, дати їй свою ласку та любов.
І ось цей день настав, нарешті я змогла свою маленьку, красиву дівчинку взяти на руки, приголубити. Валерія, хоча кровно мені не рідна, але є для мене всім. Я люблю її понад усе на світі. Я щаслива, що у мене є така донька. Її не можливо полюбити, адже вона така крихітна та мила. Я сподіваюся, що я буду хорошою мамою для неї, адже не дарма доля нас звела.
Через деякий час у мене народилася кровна донечка Анастасія. Валерія та Анастасія на диво між собою схожі, як дві каплі води. Та добре ладнають, як справжні сестрички, завжди разом та підтримкою одна для одної. Валерія не знає, що вона не рідна, сподіваюся що й не думає так, я ніколи не обділяю її від Анастасії. Та люблю їх обох однаково та всім серцем. Я вважаю, щоб дитина стала рідною та бажаною, не обов’язково щоб вона була однієї тієї ж самої крові.
