– Учні, закінчуємо грати у волейбол, зараз уже пролунає дзвінок, – сказав Анатолій Іванович. Діти дуже любили урок фізкультури та вчителя, а тому завжди його слухали.
На вулиці почав падати дощ. Чомусь завжди останні роки перед Новим роком падає дощ. А так хочеться справжньої зими.
Діти вибігли на вулицю, та почали стрибати по калюжах. Яке ж щастя. Нам так багато потрібно вчитися у наших дітей. Вони як ніхто радіють кожній дрібниці, та вміють бути по-справжньому щасливі.
“Як би хотілося бути хоч трішки схожими на них…” – подумав Анатолій Іванович.
Вчитель, взяв свою парасолю, та вийшов зі школи. Робочий день на сьогодні закінчений. Чомусь сумно знову повертатися туди, де тебе ніхто не чекає.
Чоловік спокійно йшов під парасолею, думаючи про своє життя.
– Нюся! Що ти робиш під дощем? Чому ти не вдома ще? – викрикнув Анатолій Іванович. Дівчинка, злякалася, і побігла вперед.
Вчитель наздогнав її, і побачив що Нюся чимось дуже засмучена.
– Що сталося? Ти не хочеш йти додому? – запитав вчитель.
– Ні, тому що я боюся залишатися сама.
– А де твоя мама? Чому ти сама? – не розумів Анатолій Іванович.
– Після того, як тато залишив нас, мама почала часто пропадати, гуляти з подругами. А додому повертається вночі, – призналася дівчинка.
Вчитель був настільки здивований, що не міг вимовити ні слова. Він взяв дівчинку за руку і повів її додому.
– Сьогодні, я залишуся з тобою, поки не прийде мама, – сказав Анатолій Іванович.
Вони прийшли до Нюсі додому, мами звичайно не було. Вчитель вирішив приготувати вечерю, щоб дівчинка не була голодна. Нюся поїла смачно, і була щаслива, що вперше їй не довелося їсти вчорашнє або готувати собі бутерброди.
– Йди лягай спати, а я дочекаюся твоєї мами, – сказав Анатолій Іванович.
“Ірина Миколаївна завжди була відповідальною жінкою. Що з нею могло трапитися?”- ніяк не міг зрозуміти чоловік.
Жінка прийшла додому майже під ранок, зате у дуже веселому настрої. Але її здивувало, що в її домі робить вчитель фізкультури.
– Доброго ранку, Ірино Миколаївно. Думаю, ви не очікували мене тут побачити, але я не міг Нюсю залишити саму. І не розумію, як це могли зробити ви. Ви собі уявити не можете, яка вона була налякана! – грізно сказав вчитель.
Ірина Миколаївна опустила очі, і розплакалася. Вона розповіла, що після того, як чоловік їх залишив, та проміняв на іншу сім’ю, вона не може прийти до себе.
Зустрічі з подругами, випивка, хоч трохи притуплюють її біль.
– А про те як почувається ваша дочка, ви не забули подумати? – здивовано запитав вчитель.
– Мені справді дуже соромно. Я ходила як в тумані, і не помічала нічого навкруги, призналася жінка.
– Я все розумію, різні ситуації бувають у житті. Але у вас є дочка, яка потребує вас. Їй теж важко, і її потрібно підтримати. – співчутливо сказав Анатолій Іванович.
– Тепер я це розумію. Я все зроблю для того, щоб вона більше не плакала. Дякую вам, – плачучи відповіла Ірина Миколаївна.
– Будь ласка, проведіть сьогодні день з дочкою. Ви їй потрібні. А ввечері я заїду перевірити, чи все у вас добре, – сказав чоловік.
Нюся була щаслива, коли прокинулася і побачила що мама пече її улюблений пиріг, а сніданок вже стоїть на столі. Мама дуже вибачалася перед дівчинкою, і пообіцяла, що більше ніколи її не залишить.
– А ввечері до нас прийде в гості твій вчитель фізкультури, тому нам треба приготувати щось смачне. Допоможеш мені? – мило посміхнулася Ірина Миколаївна.
– Звичайно, мамо. Анатолій Іванович дуже хороший, – сказала Нюся.
Дівчата цілий день розмовляли та готували. В домі було тепло та затишно.
Почувся стук у двері. Нюся відкрила і побачила на порозі Анатолія Івановича.
– Доброго вечора, – сказав чоловік. Як у вас справи? Надіюся все налагодилося.
– Добрий вечір, Анатолій Іванович, – відповіла дівчинка. Так у нас з мамою все добре, дякую вам. Ви мені дуже допомогли.
– Я дуже радий, відповів вчитель.
– Заходьте, Анатолій Іванович, вип’єте з нами чаю, – сказала Ірина Миколаївна. Ми зготували пиріг.
– Дякую, я не відмовлюся, особливо коли так смачно пахне, – відповів чоловік, і трішки почервонів.
Йому подобалася Ірина Миколаївна, але він ніколи не дозволяв собі приділяти їй знаки уваги, оскільки знав що вона заміжня. А тепер в нього з’явився шанс.
Вечір пройшов дуже весело та затишно. Цікаві розмови та гарна компанія. Анатолій Іванович так не хотів повертатися в пустий дім.
Але Нюся проговорилася, що завтра в Ірини Миколаївни день народження. Тому чоловік дуже хотів зробити їй сюрприз, але ще не знав як. З цими роздумами він заснув.
Зранку, проснувшись, Анатолій Іванович зразу почав думати чим здивувати маму Нюсі. І придумав. Вчора дівчинка розказала що вони давно з мамою хочуть завести собачку, але все ніяк не хватає коштів. От чоловік і вирішив, що це буде ідеальним подарунком.
Нюся та Ірина Миколаївна цілий день провели вдома. Дівчинка привітала маму, і вони разом готували святкову вечерю.
– Сьогодні будемо святкувати удвох, нашою маленькою сім’єю, – сказала жінка, і сльози виступили на її очах.
– Не плач, мамо, у тебе є я, – відповіла дівчинка.
Не встигла Ірина Миколаївна втерти сльози, як тут дзвінок у двері. Нюся підбігла і почула голос Анатолія Івановича.
– Добрий вечір, дівчата, – сказав привітливо вчитель.
– Добрий вечір, – почервоніла жінка.
– З днем народження вас, Ірино Миколаївно, – сказав Анатолій Іванович і вручив букет троянд, та величезну коробку.
Жінка ще більше почервоніла, та щиро подякувала. Нюся швиденько відкрила коробку, від побаченого дівчата були у великому шоку.
– Анатолій Миколайович, а ви чарівник. Вмієте здійснювати мрії, грайливо сказала Ірина Миколаївна.
– Для вас хочеться бути трішки чарівником, – сором’язливо відповів чоловік.
Всі весело засміялися та пішли до святкового столу.
Перший тост сказала Нюся.
– Мамо, я дуже хочу, щоб ти була щаслива і знову закохалася, – сказала дівчинка.
– Знаєш, донечко, я думаю що твоє побажання вже здійснилося, відповіла Ірина Анатоліївна, глянувши з любов’ю на вчителя, який так змінив їхнє життя.
