Сім років тому, ми з моїм коханим одружилися та почали жити разом. Познайомилися ми в кафе та у нас зав’язалося приємне спілкування і ми не були проти його продовжити.
Я щиро вдячна долі, що звела мене з таким хорошим чоловіком, як Тимур.
Живемо ми в затишній квартирі, не далеко від центру міста. У нас комфортний район: садочок близько, парк неподалік, чоловікові на роботу не далеко та супермаркет поблизу. Є усі зручності.
У нас троє діточок: старша донечка Каміла, та двійня: донька Тамара та синочок Віталій. Вони дружні та завжди проводять час разом. Старшій доньці п’ять рочків, а молодшим по два.
Кожних вихідних до нас приходить батько чоловіка, щоб провідати та побачити нас. Я не проти, але ж не кожних вихідних. Адже, це доставляє дискомфорт: чоловік відпочити хоче після роботи та провести час з нами.
Тарас Богданович є хорошим та добрим дідусем. Та виховав прекрасного сина. З ним приємно спілкуватися, на свій вік він доволі молодіжний.
Він міг би приходити, але не так часто. Ось одного разу на вихідні ми з чоловіком вирішили поїхати із друзями на шашлики, за місто, а дітей залишили зі Тарасом Богдановичем.
Він погодився, але згодом пошкодував. Коли ми приїхали, то побачили у квартирі безлад з іграшок, посуд та одяг порозкиданий. Усі іграшки валяються по всій квартирі.
Дідусь ніяк не міг справитися з внуками. І як тільки ми прийшли, він відразу же пішов до себе додому. Та тепер приходить рідше.
Дідусь дуже любить своїх внуків, але сам надовго з ними залишатися не хоче. Діти постійно запитують коли вони знову будуть тільки з дідусем. Адже їм тоді дуже сподобалося, оскільки все було дозволено й вони робили усе, що душа забажає.
