Дванадцять років тому я переїхала з батьками в інше місто. Спочатку мені було дуже важко, немає друзів, товаришів, все чуже та незнайоме. Приблизно через місяць я помітила в нас в дворі дівчинку. Вона ходила завжди одна та в руці несла старого пошарпаного зайця. Я не мала на той час ніякої компанії, тому познайомилась з Наталею. Виявилось, що вона не має друзів, в класі її всі ображають. Мені стало шкода дівчини. Так ми і здружилися.
Згодом в нас з’явилися спільні заняття та інтереси. Мене перевели в школу, де вчилась Наталя. Ми сиділи за однією партою. Я вчилась краще, ніж подружка, вчителі часто мене хвалили, відправляли на олімпіади. Однокласники також ставились до мене добре, не ображали й навпаки прагнули товаришувати.
Наталя інколи ревнувала мене до інших друзів, але я не залишала її. Нещодавно ми всім класом ходили на концерт скрипаля. Ці чарівні звуки закохали нас в себе, тому ми попрохали батьків записати нас в музичну школу. В мене непогано виходило грати. Вчителі говорили, що в мене може бути прекрасне музичне майбутнє. Подруга наче і не ображалась на мене, але я помічала, що їй це неприємно чути.
Не знаю чому, але музику я залишила. Вирішила повернутись до давно забутого плавання. Колись до переїзду, ми жили близько моря, тому я себе почувала у воді, як риба. Могла проводити там весь день. Плавала, замерзала аж до синюшності губ, тоді йшла на берег грітися, й знову поверталася у воду. То ж я знайшла басейн поблизу дому і почала активно його відвідувати. Мої таланти помітив один з тренерів, він запропонував мені посилені заняття під його керівництвом. Я, звісно ж, погодилася. Все було прекрасно, у мене почало виходити багато речей, які я не могла осилити колись самостійно.
Змагання за змаганнями я забирала перші місця. Перемогла навіть в обласних змаганнях, далі мене чекав чемпіонат України. Звичайно, конкурс такого рівня вимагав все більше і більше тренувань, тому логічно, що часу на прогулянки залишалось обмаль. За останні чотири місяці я бачилась з Наталкою менше десяти разів. Інколи компенсовували рідкі зустрічі телефонними розмовами. Як кожна подруга, я ділилась своїми враженнями, успіхами та невдачами. Дівчина завжди раділа за мене й підтримувала, принаймні мені так здавалося.
Отож, напередодні відповідального моменту подруга дуже наполягала на зустрічі. Часу в мене не було, але хвилин п’ятнадцять довелось виділити. Під час нашої розмови подруга вела себе дивно, багато обнімалась, але загалом я не розуміла для чого так терміново потрібно було побачитись. Вирішилось все вранці, перед змаганнями. Вона зателефонувала уточнити як я себе почуваю. Коли я відповіла, що зі мною все добре, то дівчину понесло:
-Вічно ти найкраща, вічно в тебе все виходить, своєю бездоганністю ти затьмарюєш мене! Я захворіла навмисно, аби заразити тебе і зіпсувати твої конкурси, і навіть цього разу ти вийшла суха з води. Натомість я відбуваюсь за тебе і лежу в лікарні, мушу їсти цей прісний суп.
Я не стала слухати цього бруду і вибила. Все стало зрозумілим. Більше в мене немає такої «доброзичливої подруги», ми ніколи після цього не бачились. А якщо вас цікавить результат змагань, то я зайняла почесне третє місце. Далі більше!
