Зараз мамі 65. Вона самотня пенсіонерка, потребує уваги дітей та онуків. Ми їй, звісно, часом, телефонуємо, вона цікавиться нашим життям. Ми з сестрою зла на неї не тримаємо, адже вона ж наша матір, проте допомагати ми їй не дуже хочемо. Де ж була її материнська любов?

Звичайна середньостатистична сім’я – мама, тато, старша сестра і я. Мені вже 27, а із сестрою тільки нещодавно почала спілкуватися. Усьому виною є наша мама Катерина.

Мама – дуже працьовита та хазяйновита жінка, проте, не побоюсь так сказати, материнство – справа не для неї. Коли я народилася, то мама з татом віддали мою страшу на три роки сестру Мар’яну на виховання до бабусі. Мамі так було зручно, адже виховувати двох малих дітей одночасно дуже складно, а тато багато працював, тому прислухався до дружини і не робив з цього великої трагедії.

Усе б нічого, але я лише в 7 років дізналася, що в мене є рідна сестра, коли вони з бабусею приїхали на похорон до тата. Мар’яна взагалі росла без батьківської турботи.

Роками бабуся по телефону мамі розповідала, як її старша дочка вчиться, як проходить її дитинство і юність. Я була малою, всього не розуміла, та зараз, згадуючи це, мені стає соромно за маму.

Бабуся померла, коли мені було 20, Мар’яні 23. Після цього я з рідною сестрою почали спілкуватися ближче, їздити одна до одної в гості. А мама згадала, що в неї є діти, після смерті другого чоловіка. Звісно, вона намагалася налагодити контакт, особливо з Мар’яною. Та сестру я можу зрозуміти, адже рідна мама не брала участі у дуже важливих для неї подіях: на випускному, весіллі, хрестинах внучки вона була лише в ролі далекого родича.

Зараз мамі 65. Вона самотня пенсіонерка, потребуюча уваги дітей та онуків. Ми їй, звісно, часом, телефонуємо, вона цікавиться нашим життям та досягненнями. Ми з Мар’яною зла на неї не тримаємо, адже вона ж наша матір, проте допомагати ми їй не дуже хочемо. Вона сама винна через таке жорстоке відношення до своїх дітей протягом довгих років.

Сестра знайшла вихід: ми найняли жінку, яка буде доглядати за нашою мамою Катериною, готувати їй їсти та спілкуватися з нею. Віддати її у будинок пристарілих нам совість не дозволила. Вирішили приїжджати в гості лише на свята.

Не впевнена, що ми чинимо правильно, та де ж була її материнська любов протягом двадцяти років?

Оцініть статтю
Зараз мамі 65. Вона самотня пенсіонерка, потребує уваги дітей та онуків. Ми їй, звісно, часом, телефонуємо, вона цікавиться нашим життям. Ми з сестрою зла на неї не тримаємо, адже вона ж наша матір, проте допомагати ми їй не дуже хочемо. Де ж була її материнська любов?