Народилася у нас з Вітою дочка не дуже рано. Моїй дружині було двадцять чотири роки, а мені двадцять сім. Зараз Христя студентка медичного університету. Звісно вона там знайшла собі хлопця, ми цього чекали, тому заздалегідь купили їй двокімнатну квартиру, в якій вони вже живуть.
Ми часто чуємо від дочки про те, що її хлопець дуже працьовита людина. Звуть його, до речі, Михайло. Наслухалися цих оповідань, вирішили з дружиною запросити їх до нас у гості, заодно й ближче познайомимося, так би мовити. Ми дуже сподівалися, що всі сказані слова виправдають Михайлика, але, на жаль, ні.
Наша дочка крім навчання, ще й працює, вона намагається це все поєднувати та у неї непогано виходить, а ось її хлопець, виявляється, ледар ще той. А виглядає то як, Боже, ніби не їв кілька місяців, такий худий.
У нас з дружиною будинок досить великий, тому окрема кімната молодим людям була забезпечена. Господарство маємо, хотіли, щоб і Міша якось вжився в це все, щоб зрозумів, яка у нього дівчина, хоч з села, але вміла. Перевірити силові дані, але якось все туго. Буває ж таке, що навіть якщо людина виглядає худою, то вона може бути сильною, але це не про нього.
Віта вже пропонувала йому просто зайнятися прибиранням в будинку, але він відмовлявся, кажучи про те, що він великий, не впорається. Я просив його допомогти зі звичайним вивантаженням кабаків, яких привіз з поля. Він ледве їх підіймав, з одним навіть впав, розчесав собі носа та лоб.
З приводу його батьків, вони його з дитинства оберігають. Тут то ми й зрозуміли в чому справа. Мама й тато Михайла попросили нас не навантажувати їх синочка, але у нас були інші плани на нього.
Порадившись зі своєю дружиною, вирішили зробити випробування для Михайлика. Увечері повідомили йому про те, що нам потрібно виїхати з самого ранку в сусіднє село у справах, по обіді повернемося. Попросили його доглянути за господарством, він погодився.
На наступний день все так і зробили. Коли повернулися додому, нас чекав не дуже приємний сюрприз. Всі кури бігали у дворі, кози кричали не своїм голосом, вимагали, щоб їх погодували, сіно було розкидано біля входу. А сам Мишко міцно спав у своїй кімнаті.
Ми, не довго думаючи, розбудили його та обережно натякнули на те, що йому краще поїхати назад до міста. Хлопцеві було соромно перед нами, попросив пробачення.
Пізніше ми обговорили це все з Христиною й порадили подумати, чи з правильною людиною вона хоче продовжувати жити. Вона сказала, що зрозуміла нас, сподіваємося, що наша дочка прийме правильне рішення.
