Ми з дружиною обоє кар’єристи. Розвиваємо вітчизняну науку, так би мовити. Одружені вже майже десять років.
Працюємо над теоретичними розробками із квантової фізики. Постійно на роботі, або ж розмовляємо на робочі теми. Дітей ніколи не планували, адже нам було комфортно жити удвох.
Мої батьки почали вручатися у сімейне життя. Що ми якась неправильна сім’я. наче обоє здорові, а дітей немає. Батьки дружини також почали капати на мозок з приводу дітей. Що, мовляв, без них ніяк. Ніхто у старості за нами не доглядатиме, ніхто не подасть склянку води.
Ми з дружиною намагалися пояснити, що ведемо інший спосіб життя, діти нам будуть лише заважати. Та батьки стояли на своєму. Просили навіть народити їм онуків за тієї умови, що вони зобов’яжуться самостійно виховувати дітей. Кілька років вже тривають такі розмови.
Ще й родичі все частіше розпитують коли діти. Ми вже задумались над переїздом до іншої країни, лише б не чути питань про дітей.
Після 30-річчя дружини батьки наче збожеволіли. Кожного дня надзвонюють і питають про онуків, а то після тридцяти з кожним роком все важче виносити дитину.
Нарешті ми здалися. Вирішили, що не буде нам життя через батьків, аж допоки не заведемо дітей.
Дружина завагітніла. Планували одну дитину, та УЗД показало двійню, двох хлопчиків. Батьки хотіли – то тепер хай виховують.
Після народження дітей почався складний період. Дружина навідріз відмовилась йти в декрет, тому за синами доглядав лише я. Взяв відпустку на два місяці. Дім, діти, побутові проблеми – усе на мені.
Після завершення відпустки вийшов на роботу. Дітей залиш із батьками. Та й більше доглядати за ними не планую. Мені, як і моїй дружині, важливо реалізувати себе на роботі. Сім’я відходить на друге місце, такі ми вже люди.
Що з дітьми робити не знаємо. Прив’язалися до них, але кар’єра важливіша. Віддати на постійне виховання нашим батькам не варіант, адже діти наші, а не їхні. Вони пенсіонери, мають хоч зараз відпочити від усього.
Виходить так, що або я, або дружина маємо пожертвувати робою принаймні на кілька років. А для науковця це суттєва втрата.
Не знаємо, що зараз робити. Але висновок один – діти мають бути бажаними для батьків, а не народжуватися, бо так треба родичам.
