Вже як три роки після весілля наша дочка живе в однокімнатній квартирі разом зі своїм чоловіком. Тому я з її батьком вирішила купити їм більшу квартиру.
Ще на додачу Оленка чекає вже дитину, так що нова квартира тепер просто необхідна.
Рік тому не стало мого батька й він залишив мені свій будинок. Перед відходом він сказав, що я зможу робити з цим будинком все, що завгодно, навіть продати зможу, що ми й зробили.
Чоловік потім ще додав зі своєї зарплати та надбавки, вистачить навіть на трикімнатну квартиру. Головне, її тепер знайти.
Про це все згодом дізналася моя сестра та запропонувала допомогти з пошуками. Я погодилася, думала, що вона дійсно допоможе, тим більше Рита вже не раз нас виручала.
Скільки пропозицій на наступний день до нас надійшло, на пальцях просто не перелічити. Ми буквально розривалися між ними, але все ж зупинилися на потрібній.
Ми зателефонували власнику й домовилися про зустріч. Чоловік був досить приємний у спілкуванні, квартира нам дуже сподобалася.
Але було одне «але».
Колишній власник поки не збирається з’їжджати, сказав, що його знайомий ще не повернувся з Польщі, щоб потім перебратися до нього в будинок. Попросив почекати два тижні. Звичайно ж ми були не проти, строк не такий вже й великий.
Так ось, в чому полягала заковика, пройшло далеко не два тижні, а цілих два місяці, він так і не з’їхав.
Кожен раз, коли ми запитували у нього в чому ж справа, він знаходив досить вмілі виправдання, хоча ми вже давно зрозуміли, що він нахабно бреше. Гроші взяв наперед та не виконує того, що обіцяв.
Що нам тепер робити, розуму не прикладу. Сума була віддана не маленька…
