Уже годину Алла чекала дзвінка в домофон і він нарешті пролунав. Глянувши на свого чоловіка Максима жінка помітила, що його міміка видає його незадоволення і лють.
Відчувши, що вона дивиться на нього, чоловік з презирством поглянув на дружину і демонстративно вийшов в іншу кімнату. Алла впізнала цей погляд, він так дивився на неї, коли хотів сказати: «Ти робиш помилку!».
Не пройшло і хвилини, як на порозі уже стояв маленький шестирічний хлопчик Дмитрик і друг сестри Алли, завданням якого було привезти хлопчика у його новий дім, де він буде жити найближчих два роки.
Як і багато інших, у пошуках кращого життя сестра Алли Віра вирішила поїхати закордон, подруга покликала її з собою працювати на заводі лакофарбових виробів, а жінка, не довго думаючи погодилась. Коли виникла проблема, що умови роботи і життя не передбачають переїзд з дитиною, вона згадала, що у неї є розуміюча сестра, яка не відмовить і люб’язно прийме її сина у свій дім і виховуватиме найближчі 2 роки.
Алла безмежно любила свого племінника, проводила з ним вихідні і з його мамою відносини були гарні, хоч сестри зовсім різні. Алла любить, коли в житті все чітко, сплановано і раціонально, а от Віра – людина неорганізована і безвідповідальна.
Чоловік Віри не витримав її характеру і покинув сім’ю, коли хлопчику було 3 роки. Пішов він із скандалами, відібравши у них все, навіть квартиру. Після цього Віра з сином жили разом із Аллою на знімний квартирі. Віра ніяк не могла знайти роботу, тому Аллі довелося змінити свою роботу на ту, де більше платять. На новому місці, у страховій компанії жінка знайшла свою любов – Максима.
Максим був розкішним 35-річним чоловіком, жив у власній квартирі в центрі міста, але з відносинами у нього не складалося. Алла теж не мала ще жодних серйозних відносин, але завжди дуже хотіла сім’ю.
Їй здавалося, що Максим – це її останній шанс на щастя. Тому вони досить швидко почали жити разом, а через пів року одружилися.
Дмитрик несміливо пішов за тіткою, яка радісно показувала хлопчику його нове ліжко і шафу, куди можна скласти речі.
Хлопчик тримався і не плакав, бо знав, що його мама ще не поїхала, це просто перший візит у нову оселю, щоб ознайомитись з усім і тітку він дуже любить. Але хлопчик одразу зрозумів, що з чоловіком Алли вжитися буде дуже важко, адже він весь час зневажливо дивився на дитину і не помітити цей холодний погляд було неможливо.
Максима страшенно дратувало, що вже з першого дня його дружина увесь час проводить з дитиною. А вона не могла інакше, бо відчувала, що хлопчик розгубився.
– Алла, де вечеря? Вже восьма година! – несамовита кричав Максим.
– Зачекай, ми зараз складемо з Дмитриком вежу і я приготую! – сухо відповіла жінка, складаючи із племінником конструктор.
– Ти не розумієш, що я хочу їсти? Чи ти забула, що ти господарка в домі? — Максим розлютився, навмисне розбив тарілку і голосно грюкнув дверима. Справа була не ввечері, Максим прекрасно готує і сам, насправді він ревнував Аллу до маленького хлопчика, який прийшов у їхній дім. Його дратувала присутність чужої дитини, він не міг цього приховувати і терпіти теж не міг.
Батьки Максима підтримували його:
– Теж мені мати! Куди вона поїхала? Як могла заради роботи покинути дитину на сестру? Це не нормально.
Коли Максим поділився думкою батьків з Аллою, вона намагалася виправдати поведінку своєї сестри:
– Віра хоче заробити на краще житло і дитині на навчання! Тут без досвіду роботи, вона навіть якщо і знайде роботу, то зможе заробити хіба що на дрібні побутові витрати. А дитина росте. У нас обох хороша робота, заробляємо ми непогано, тому поки що ми зможемо забезпечувати Дмитрика. І, врешті-решт, це мій племінник і я його люблю, він мені як син.
– Ти знаєш, що ти думаєш тільки про себе? Я уже і не радий, що допускав думку про те, що у нас колись буде спільна дитина, тобі ж племінник дорожчий. Треба було б з тобою ще раніше розійтись. Ти не можеш зрозуміти, що для мене твій племінник нічого не значить і тут, в моїй квартирі, йому не місце. Моя улюблена вітальна тепер в розпорядженні якось малечі, яка, до слова, мені чужа.
Найгірше те, що всі ці розмови чув Дмитрик. Він не розумів Максима і злився на нього, але робити йому було нічого, бо мама уже поїхала, а жити він мав тут.
З кожним днем Дмитрик вигадував все більше пустощів, щоб наробити шкоду і помститися Максиму, бо йому, маленькій дитині, важко було зрозуміти усі ці дорослі ігри.
Він то поставив кнопки у його туфлі, то замінив шампунь на гель для прання. Звісно, чоловік помічав усі ці дрібниці і вибухав зі злості:
– Нас в квартирі троє. Тому це робить хто з вас, чи ви хочете сказати, що у нас є привид? Доросла людина таких пустощів не буде робити, це не розумно, залишається тільки один варіант. Правда?
Дмитрик ніяковів, але не зізнавався. Алла просила дитину бути чесним і розказати, що це він зробив усе це, але хлопчик стояв на своєму.
– Може він сам не догледів? Кнопки розсипав сам і баночки у ванні переплутав. Чому зразу я винен?
– Дмитрику, не бреши, ти як і інші дітки, не вмієш обманювати, скажи навіщо ти це зробив?
Дмитрик нічого не сказав лише міцно обійняв тітку і заплакав. Після цього Максима аж трясло – нормальна людина вже б покарала дитину ременем, поставила у куток, а ця безхарактерна жінка ще й обіймає цю підлу дитину, яка навіть плаче навмисне, щоб викликати жалість. Такий маленький, а уже такий нестерпний.
– Алла перестань обійматися, краще іди вимий посуд! – крикнув Максим!
– Так я щойно усе помила.
– Неважливо! Значить іди помий підлогу в кухні.
Такі спектаклі тривали понад місяць. Дмитрик придумував нові і нові пустощі, щоб розлютити Максима. А той нервував і сходив з розуму від ревнощів. Алла відчувала себе, як поміж двох вогнів.
– Алла, вибирай, або ти викликаєш з закордону маму цього хлопця, або віддаєш його на виховання в сім’ю її друга, або валіть звідси обоє і ми розлучаємося. Я знайду собі жінку, в якої я буду на першому місці.
Алла не знала, що робити. Віра не розглядала варіант приїзду як мінімум ще рік, а її друг живе у однокімнатній квартирі з трьома дітьми і з дружиною, тому Дмитрика там теж ніхто не чекає.
Але ж вона його тітка, рідна кров, вона не може інакше. Алла почала збирати речі малого. Максим мовчки спостерігав за цією картиною. У Алли серце розривалось, але другого вибору у неї не було.
– Максим, може давай спробуємо притертися і жити всі разом?
– Ні, Алла, я не можу жити в цьому балагані, ще й з жінкою, яка ставить інтереси якогось хлопчиська вище інтересів нашої сім’ї, тому дайте мені спокій!
