На жаль, так вийшло, що всім родичам моєї дружини я дуже сильно не сподобався. Причини були різні, та й трохи дурнуваті. Але я намагався про це багато не думати, головне, що Катя мене любить та я впевнений в нашому подальшому майбутньому.
Найбільше мене недолюблював мій тесть, весь час говорив, що я не виглядаю як справжній чоловік. Але ж я не був таким вже й слабким, у мене просто статура така. Потім моя дружина дізналася про те, що її сестра вийшла заміж й тут почалося найцікавіше.
Кожен раз, коли дружина їздила у гості до своїх батьків, ті розповідали їй «який хороший у нас Данилко». Так, він виглядав як реально справжній чоловік, все, як любить батько дружини, але ось коли відкриє рота… Він зовсім не вміє розмовляти з людьми, навіть двох слів не може нормально зв’язати.
Єдині люди, які нам допомагали, це моя сім’я. Нас підтримували не тільки мої батьки та сестри, а й моя бабуся, тітка Валя з дядьком Ігорем, навіть мої хресні, з якими я дуже рідко бачуся. Нам допомогли й з покупкою квартири, машини, всієї побутової техніки, в загалом ми з Нікою дуже їм вдячні.
Згодом я зумів знайти роботу, яка приносила не малі гроші, я навіть міг оплатити навчання своєї дружини в університеті, адже вона пішла на контракт. Потім, як Ніка закінчила навчання, у нас народилися близнюки, унікуми, ще ті, як їх мати. Коротко кажучи, життя у нас налагодилося повним ходом, ми навіть встигли забути про невдоволення з боку родичів дружини.
Все б і було добре, якби в один день мені не подзвонила теща. Вона таким радісним голосом повідомила мені про те, що скоро зі своїм чоловіком приїде до нас у гості. Нашому здивуванню не було меж, ми зовсім не очікували такого повороту подій.
Приїхали вони досить швидко, Ніка навіть прибирання не встигла зробити та чого-небудь приготувати, адже думала, що до кінця тижня впорається. Але, до речі кажучи, з приводу цього її мама не сварила, як було один раз. Тесть ще так спокійно зі мною розмовляв, я відразу запідозрив, що їм щось потрібно від мене.
І не помилився. Вони як почали розповідати про свої проблеми, та ще в такому тоні, ніби я це все вирішу за секунду.
Я дуже добре пам’ятаю, як мені батько Ніки сказав про те, що я не здатний виконувати фізичну роботу, а тут:
– Ну тобі що, шкода? – з піднятою бровою, запитав у мене тесть.
– Слухайте, я, звичайно, можу допомогти, але пам’ятаючи про те, як ви про мене відгукувалися, у мене відразу відпадає бажання що-небудь робити для вас.
Як же вони намагалися переконати мене спочатку у тому, що такого ніколи не говорили, а потім у тому, що були не праві. Лuцeміpu, хоч куди.
Я реально їм не зобов’язаний допомагати після всього, що було до цього. Бачте як, чоловік сестри Нікі припинив їм допомагати по господарству, а потім розлучився зі своєю дружиною, тому що знайшов іншу жінку.
Як був у їхньому житті сильний, але далеко не розумний чоловік, так я був поганим зятем, а як тільки його не стало, так відразу – «ну тобі шкода?». Якось дивно.
