Тато пішов від нас, коли я був ще зовсім маленьким, я його зовсім не пам’ятаю. Моїй мамі самій довелося доволі складно. Працювати приходилося за двох, але коштів завжди не вистачало. Жили ми дуже скромно. Я завжди намагався допомагати чим міг, ніколи не вимагав у мами більшого, бачив, як вона старається, щоб я мав усе необхідне і був не гірший за інших дітей.
Коли я перейшов у сьомий клас, мама познайомилася з Сергієм, і він почав жити разом з нами. Характерами ми не зійшлися, він мені не дуже сподобався, але я намагався не завдавати клопотів заради мами.
Вчився я добре, закінчив школу з медаллю, тому вирішив вступати до вишу на інформаційні технології. Мене підтримали всі, крім Сергія. Він вважав, що я маю закінчити місцевий технікум та йти працювати. Вітчим одразу попередив, що не буде допомагати фінансово, якщо я достатньо незалежний, щоб не дослухатись до його думки, то маю забезпечувати себе сам.
Я вступив на бюджет і отримував стипендію, щоб мати змогу сплачувати за гуртожиток, допомагав іншим студентам з курсовими роботами. Мама іноді, щоб Сергій і не знав, висилала мені невеликі суми. На останньому курсі мені запропонували поїхати в Чехію за обміном студентами, я був дуже радий і гордий за таку пропозицію. Для того, щоб оформити всі необхідні документи потрібні були кошти, довелося позичити гроші у знайомих.
Після стажування я залишився працювати в Чехії. За п’ять років в мене не було можливості поїхати додому, щоб побачити рідних. Незабаром мамин день народження, їй виповниться шістдесят років, і мені вдалося знайти можливість приїхати додому. Але коли я зателефонував і повідомив новину, то Сергій сказав, що мені краще не їхати, зараз карантинні обмеження, мене можуть потім не пропустити. А на гроші, які я мав би витратити на дорогу, краще купити автомобіль. Вітчим пояснив, що у мами часто підіймається тиск, а фельдшер у нашому селі буває через день, лікаря взагалі немає, раптом станеться гіпертонічний криз і допомоги не дочекаєшся, швидка по нашій дорозі годину буде їхати. А якщо буде машина, то він зможе сам швидко відвезти маму у лікарню і нікого не чекати. Крім того, машина – чудовий подарунок на шістдесятиріччя.
Коли я переїхав за кордон, вітчим почав зі мною спілкуватися та попутно робити замовлення. За стільки років вирішили зробити ремонт, а от грошей не хватає, звичайно я допоміг батькам. Потім телевізор зламався, звісно купили новий, ще й супутникову антену встановили, щоб мама змогла улюблені серіали дивитись. Потім бойлер придбали, щоб гаряча вода була, сарай полагодили, вікна замінили, щоб тепло було, звичайно на дорогі ліки коштів не вистачає, допомагати батькам необхідно.
За весь цей час Сергій жодного разу не запропонував мені допомогу, не вірив, що я зможу чогось досягти, а зараз розраховує на мене і мої кошти як на належне, а тепер ще й машину захотів придбати. Хоча, можливо він і має рацію, приїзд мій можна перенести, а життя та здоров’я мами важливіші. Але я дуже за нею скучив і хочу побачити!
