Я працюю соціальним працівником вже 10 років. За час роботи бачила різні випадки. Від тих, хто просто хоче поживитися коштом держави та робить все щоб цього досягнути, до історій від яких просто накочуються сльози. Боляче дивитися, коли перед тобою стоїть бабця 80 років, пенсії ледь вистачає, щоб старенька могла зводити кінці з кінцями, будинком гуляє протяг, а подвір’я пенсіонерки заросло бур’яном – і нікому немає до цього діла. Я вже думала, що мене ні чим не здивуєш, але я помилялася…
Того дня нас викликали за адресою вулиця Космонавтів 7а, квартира 12. На виклик нас поїхало троє.
Те, що ми побачили там просто кидало в холод.
Обірвані стіни, від шпалер тут не було і сліду. Старі продірявлені матраци, брудна постіль від якої неймовірно тхнуло. Запах у квартирі просто не передати словами: таке враження ніби хтось пomep і пролежав тут що найменше місяць. У квартирі тхнуло сирістю і стояв собачий холод, ніби тут не опалювали з минулого року. В холодильнику крім павутини, банки солянки й запліснявілого шматка батону більше нічого не було.
Найбільше в цій с
итуації було шкода дітей, яких тут було троє.
Я розумію, що моя винна як соціального працівника у цьому теж є, але що керує цими людьми, коли вони пов’язують життя з тими, з ким немає майбутнього? Чому жінки народжують тим з ким чекає тільки крах і злидні? Я ніколи не зрозумію цього.
Цих дітей ми врятували, але страшно подумати скільки таких сімей є ще в межах нашої країни…
Ми викликали працівників соціальної служби й дітей направили в інтернат. Думаю там їм буде все-таки краще…
