Мене звуть Іван. Усе моє життя я закоханий у свою подругу Олесю, з нею ми знайомі ще з садочка. У дитинстві усі казали, що ми маємо одружитись і я теж так думав.
Минали роки і я все ніяк не наважувався сказати їй про свої почуття, дуже боявся, що це зіпсує нашу дружбу, а втрачати Олесю аж ніяк не хотів.
Так минали роки, зі мною знайомилось багато інших дівчат, але ніхто так і не сподобався, звичайно й у моєї подруги було багато хлопців і я все вірив, що колись все ж ми будемо разом.
Але два роки тому Олеся вийшла заміж. Ц була для мене погана новина, але що я міг тоді вдіяти. Вони зіграли красиве весілля, на якому навіть мені довелось плакати.
Чоловік подруги дійсно красивий високий забезпечений чоловік, тому не було сумнівів, що він їй дуже подобається. Коли вони почали зустрічатись, Олеся постійно мені телефонувала і розповідала, що знайшла хлопця мрії. Мені не було приємно це слухати, але з часом звик.
Зараз я їй бажаю тільки всього найкращого і дійсно щасливий, що моя подруга знайшла собі хорошого чоловіка. Ми досі спілкуємось, я приходжу до них у гості. Вже чекаю, коли Олеся буде мати дитину.
А мої почуття ще й досі сидять десь далеко у серці, не знаю чи правильно зробив, що нічого не розповів про те, що насправді відчуваю.
