Я з родиною вже понад десять років мешкаю у Чехії. Довелося поїхати на заробітки в пошуках кращої долі у ”лихі дев’яності”, роботи у рідному місті не було зовсім, а сім’ю годувати було потрібно. Мені пощастило, я одразу влаштувався на гарну роботу, через деякий час у мене з’явилась можливість перевезти до себе й дружину з сином.
У рідному Кропивницькому у мене залишилась трикімнатна квартира. Ми вирішили спочатку не продавати її, тому що не були впевненні, як складуться наші долі, можливо довелося б повертатися із заробітків. Але все вийшло якнайкраще, тому прийшов час наше житло продати.
Всі ці роки за квартирою наглядала моя сестра Світлана. Взагалі, це житло наших батьків. Під час приватизації кожен отримав свою частину, одну четверту. Коли батька не стало, його частина перейшла матері. Коли захворіла мама, то мені довелося її доглядати самому, бо сестра як раз вийшла заміж, народила дитину, їй не було часу. Мама залишила заповіт на мою користь. Я вже теж мав родину, жили ми в орендованому помешканні, тому я запропонував Світлані придбати її четверту частину квартири. Сестра погодилась, але частку продала за ринковою ціною, хоч ми й родичі.
Після того, як ми виїхали за кордон, Світлана квартиру здавала, звісно, що гроші, які отримувала від мешканців нам не пересилала, мотивуючи це тим, що за квартиру потрібно сплачувати комунальне. Я не заперечував, тому що крім сестри, мені не було кого просити приглянути за житлом. Кілька разів я пересилав гроші на поточний ремонт або придбання техніки, яка виходила з ладу.
Тепер, дізнавшись, що я збираюся продавати квартиру, сестра запропонувала сама купити її в мене. Мовляв, син вже дорослий, окреме житло потрібно, можливо одружиться скоро. Я був не проти, мені навіть краще, чим комусь незнайомому продавати, квартира все ж таки батьківська, та й ризиків менше.
Але за трикімнатну квартиру Свєта запропонувала ціну однокімнатної, коли я обурився та сказав, що за такі гроші продавати житло не буду, вона образилась. Спочатку, сестра згадала, що теж мала частку у квартирі, хоч я її й викупив у неї. Потім почала розповідати, що вона стільки років ходила в інший кінець міста, аби наглядати за моїм житлом, хоча й не без власної вигоди.
Ситуація скоріш за все закінчилась би сваркою, якби не втрутилась моя дружина. Вона сказала, що ми вже маємо власне житло у Чехії, син навчається у Європі, а псувати стосунки з єдиною близькою мені людиною не потрібно. Я вирішив прислухатися до поради дружини, тому ще трохи поторгувавшись, я продав квартиру сестрі. Але чесно кажучи, неприємний осад на душі залишився.
