Це був серпень місяць, наш син скоро піде у перший клас. Для малюка це був дуже бентежний момент, бо він зіткнеться з новими людьми. З цього приводу потрібно було купити всі необхідні речі у школу. Оскільки я була вагітна та сиділа з Петром, моєму чоловікові довелося працювати на двох роботах. Збирали гроші довго через постійні затримки зарплати.
Та ось, зібравши потрібну суму, я поїхала разом з Петром до міста. Так вийшло, що ми ходили по тій місцевості, де Костю всі знають, тому що він працює у газовій конторі й саме ця ділянка була його. Відповідно й мене всі знали, як його дружину. Все б нічого, тільки на мене постійно дивно дивилися та кожен один з одним перешіптувався. Я намагалася не звертати на це увагу, але коли ми зайшли у магазин дитячого одягу, до мене підбігла продавчиня:
– Так це ви?
– Вибачте?
– Ви дружина Кості?
– Так, а що?
– Я його подруга, мене звуть Рита, — жінка простягнула мені руку.
– Приємно познайомитися. Ніна.
Я думала, що сьогодні ніяких неприємних новин не буде, але в момент нашої розмови про вибір одягу для мого сина, Рита сказала мені, що п’ять років тому Костя зрадив мені з нею. Погано пам’ятаю, що сталося, але я втратила свідомість та отямилася у машині свого чоловіка, який віз мене, по всій видимості, до лікарні.
Повернувши голову до чоловіка, я знову відключилася. В думках було одне: «хоч би дитина не постраждала».
Знову прийшовши до тями, зрозуміла, що лежу у палаті. Я дивно себе почувала, все пливло перед очима, краєм вуха чула розмову лікаря з Костею.
– Милий.
Чоловік миттю зайшов до мене та присів на коліна біля мого ліжка, він намагався не показувати того, що зараз заплаче.
– Що трапилося? Костя, я ж не втратила дитину, так?
– Вибач…
Одного слова вистачило, щоб все зрозуміти. У цю ж секунду у мене ніби весь світ звалився перед очима, думки плуталися, мені хотілося кричати, битися в істериці, але я трималася з усіх сил:
– Йди.
– Що? Ніночка, що не так?
– Що не так? Серйозно? Ти так говориш, ніби у нас з тобою вийде знову зачати дитину.
– Звичайно, вийде.
Я перевела погляд на лікаря, який стояв позаду Кості, той мовчки негативно похитав головою.
– Ні, Костя, нічого не вийде. Я не хочу тебе бачити.
– Вибач, рідна. Я дурень. Прошу тебе, не треба так чинити зі мною.
– А як ти вчинив зі мною? Поки я сиділа з нашим сином, ростила його, ти був з іншою жінкою.
– Ні, це не так.
– Я бачила її, Костя. Й вона чекає другу дитину, по всій видимості, від тебе. Забирайся з очей моїх!
Після цього випадку я забрала Петра до себе. Ми переїхали в інше місто.
