Я із бідної сім‘ї. Усе своє дитинство я провела із сестрою у маленькому будиночку в селі. Тата свого я не бачила ніколи, тому мама усе тягнула на собі. Після закінчення школи я вступила у міський університет та жила у гуртожитку, моя сестра залишилась у селі та не отримала вищої освіти.
Під час студентського життя, я познайомилась зі своїм чоловіком, з яким живу вже 30 років. Він звичайний механік, але ми кохаємо одне одного й досі. Зараз я працюю прибиральницею у кафе, маю дочку Ольгу. Грошей нам не завжди вистачає, але якось справляємось, ніхто нам більше не допомагає.
Моя сестра одружилась з хлопцем із сусіднього села, згодом вони переїхали в інше місто і дуже рідно навідувались до мами. Тому мені прийшлось постійно туди їздити. Це було складно, але я просила мамину сусідку Оксану доглядати за нею, адже сама просто не мала сил.
Так тривало багато років. Моя мама переписала будинок на свою сусідку, це логічно, я не була проти. Але потім Оксана відмовилась доглядати й сказала вимітатись із будинку. Це було жахливо, але забрати маму до себе у маленьку квартиру, я не могла, тому відправила її у заклад для пенсіонерів.
