Я не хочу працювати на пенсії, але донька з чоловіком наполягають

Мені 65 років, з яких я пропрацювала 45 років. Так сталося, що чоловік залишив нас із донькою, коли вона була ще зовсім маленькою. Мої батьки не мали змоги надати нам фінансової підтримки, тому щоб забезпечити нас із Оленкою, я мала багато працювати. Мені хотілося, аби моя дитина не була гірше за інших. Оленка відвідувала гуртки, у старшій школі додалися репетитори, потім навчання у виші, за яке теж  потрібно було сплачувати. Скільки пам’ятаю, я завжди працювала понаднормово або за сумісництвом, або мала додаткову роботу.

Коли Оленка вийшла заміж, вони з чоловіком почали жити окремо у орендованій квартирі. Я вирішила, що зможу вже працювати менше, проте діти попросили фінансово їм допомогти. Вони придбали житло у кредит та мусили сплачувати помісячно.

Через рік народилася Надійка. Я звичайно допомагала донці. Приїздила через усе місто до дітей, завжди з покупками, готувала, прибирала, гралася з онукою.

Такий темп життя відобразився на моєму здоров’ї. Та й, чесно кажучи, я ніколи не мала змоги приділяти достатньо часу собі. Після чергового медогляду виявилося, що мені необхідне довготривале та складне лікування. Я вирішила піти на пенсію та пожити трохи для себе.

Але у мене почалися непорозуміння з донькою. Я сказала дітям, що відтепер не зможу приїздити до них за першим покликом, що Надійку буду забирати до себе за попередньою домовленістю і не кожні вихідні, щоб свої фінансові труднощі вони вирішували вже самі. Онуці виповнилося 2,5 роки, тому я порадила Оленці відвести її у дитячий садочок та влаштуватися на роботу. Донька, звичайно, не зраділа таким моїм рішенням.

У мене з’явився час на життя. Я записала на йогу, яка мене завжди цікавила. І якби буденно це не прозвучало, та я нарешті виспалася, передивилася улюблені фільми, прочитала книжки, виявила, що небо безмежно синє, а трава яскраво-зелена, кава міцна та терпка, якщо пити її з улюбленої чашки не поспішаючи маленькими ковточками.  Я познайомилися з сусідами, тому що раніше через постійну зайнятість, навіть не знала, хто мешкає у моєму під’їзді, з деякими подружилася, з іншими – посварилася. Відвідала салон краси і мені дуже сподобалося відчуття доглянутої та вишуканої жінки.

Проте стосунки з донькою зіпсувалися. Оленка й надалі хоче, щоб усе було як раніше, ображається. Вона ніяк не може зрозуміти, чому я ходжу на йогу, замість того, щоб посидіти з Надійкою. Чому я витрачаю кошти на перукаря, а не допомагаю їм сплачувати за квартиру. Я намагаюся пояснити, що весь час робила те, що потрібно робити, дбала про неї, піклувалася, вивчила, допомагаю з онукою, з кредитом. Я й зараз не відмовляюся допомагати дітям, але хочу також, щоб вони з повагою і розумінням ставилися до мого життя.

Нещодавно подруга запропонувала поїхати разом відпочити за кордон. Останній раз я була на морі, коли ще Оленка була маленькою, а про те, щоб виїхати за межі країни не було й мови. Мені дуже хочеться поїхати у мандрівку. А ще мені зателефонував керівник з роботи і дуже просив повернутися, після мого звільнення все ніяк не може знайти відповідального працівника.

Я довго вагалася чи розповідати донці, все ж розмова мала бути нелегка. Оленка дуже образилася, вона наполягала на тому, щоб я повернулася на роботу, порозуміння не вийшло. Я засмутилася через те, що донька так і не навчилася цінувати мій особистий простір, мій спокій, мої бажання, а також вирішувати свої проблеми самостійно.

Як не дивно, вихід із цієї ситуації запропонував мені колишній директор. Я з подругою чудово відпочила на морі, отримала велику кількість позитивних емоцій, а потім вийшла на роботу. Але позаштатним працівником-консультантом, допомагаю при необхідності, підказую, мабуть за багато часу вперше працюю з задоволенням. Стосунки мої з донькою залишаються складними, але я дуже сподіваюсь, що вона мене зрозуміє і не повторить моїх помилок під час виховання Надійки, навчиться бути самостійною особистістю.

Оцініть статтю
Я не хочу працювати на пенсії, але донька з чоловіком наполягають