Я живу разом з батьками. Ми добре ладнаємо та завжди підтримуємо одне одного. Я уже працюю, але ще своєї сім’ї немає. Батько у постійних відрядженнях. Тому ми з мамою часто проводимо час самі.
Ми є доволі дружніми. Вона позитивна людина, дуже щира та турботлива. Завжди допоможе та підтримає. Моя мама є для мене всім: підтримкою, опорою та найкращою подругою.
Два місяці тому, мій старий ноутбук поламався та я купила новий. Але мені бракувало коштів й мама мені додала. Ноутбук коштував десь вісімнадцять тисяч. Дванадцять у мене було, а ще шість додала мати.
Мама сама запропонувала допомогу, оплатити частину суми на ноутбук. Я спочатку відмовилася, думала куплю дешевший. Але потім погодилася, адже краще купити дорожчий та якісніший, а ніж через два місяці знову купувати новий.
Мама свого ноутбука не мала, тому інколи брала мій. Але після того, як вона оплатила частину його купівлі, вона напевно подумала, що він уже її та користувалася ним частіше ніж я, не цікавлячись чи можливо в цей момент ноутбук мені потрібний.
Інколи, коли мені потрібен був ноутбук на роботу чи так у справах: я завжди мала ще заряджувати його. Адже після користування мамою, він завжди був повністю розряджений. Або інколи я ще мала чекати по дві години, поки вона звільнить ноутбук, щоб я змогла в ньому посидіти.
Я розумію, що вона допомогла його купити, але ж ми купили двоє, а не тільки вона. Я не проти, щоб вона користувалася ним, але в міру.
Ми поговорили та мама зрозуміла, тому тепер питає чи мені зараз не потрібен ноутбук та чи можна взяти. Спочатку ображалася на мене, але тепер ввійшла в моє становище та більше так не робить. Та завжди попереджає про те, що хоче його взяти. Також планує купити свій власний ноутбук, я постараюся допомогти їй в цьому та буду дуже рада за неї.
