Звуть мене Вадим, нещодавно мені виповнився третій десяток. Живу зі своєю дружиною Олеською в трикімнатній квартирі на Хрещатику. В принципі у нас все більш-менш нормально, я працюю слюсарем, а Олеся бухгалтером, діток поки немає, але плануємо. Я не єдина дитина в сім’ї, у мене є старший брат Ваня, він живе неподалік від нас. У нього теж є своя сім’я та навіть діти, двійнята, зараз його дружина вже вагітна третьою. Іноді допомагаю брату, коли він про це просить.
Останнім часом у мене зовсім все погано на роботі, ще й з дружиною почав часто сваритися через дрібниці. Знаючи про досвід Івана, я завжди в таких ситуаціях дзвоню йому, він же не чужа мені людина. Брат мене уважно слухає, ніколи не було такого, щоб він не знав, як мене підтримати та яку дати пораду. Ось і цей раз не виняток.
Поговорили, мені навіть легше трохи стало, насамперед потрібно буде все обговорити зі своєю дружиною, а роботу можна й на потім відкласти. Як завжди, я подякував Іванові за все та вирішив зробити прибирання до приїзду Олесі. Через годину мій телефон завібрував, це був вхідний дзвінок від брата. Я, ні про що не підозрюючи, беру слухавку та в цей же момент він починає висловлюватися про мене в поганому ключі. Ваня помилився номером, він хотів зателефонувати нашому батькові. Чого він тільки не наговорив: вічно я йому скаржуся на своє життя, на дружину, на роботу. У нього скоро третя дитина народиться, ось у кого проблеми, а у мене своїх дітей поки немає та не розумію ще як це.
Мої племінники ніколи не були незадоволені мною, я буквально у всьому їм догоджав. Жодного дня народження не пропустив, часто їх забирав до себе, щоб Ваня з дружиною могли хоч трохи відпочити, провести час наодинці. А подарунки які їм дарую, такі навіть мій брат не купує.
Я навіть з грошима його виручав, жодного разу не просив їх назад. Машину йому полагодив, якій навіть більше, ніж нашому батькові, років. На ювілей Іванові подарував путівку на Гаваї. Він ні разу не подякував мені, хоча я і не чекаю цього, адже він мій рідний брат, мені нічого не шкода для нього.
У Ванька самого багато проблем з роботою, вже стільки їх поміняв, на пальцях не злічити. Він мені скаржиться на цю напасть, як він каже, в два рази більше, ніж я йому.
Я, на відміну від нього, хоч щось продовжую робити, щоб не стало гірше. Брат мені дає такі поради, до яких йому самому варто прислухатися. Та й тим більше, так лицемірно поводитися тепер, ну це дивно якось. Якщо ти не хочеш про це навіть чути, тоді чому підтримуєш розмову? Мені дуже прикро від цього, більш прикро, що батько це все слухає та підтримує Ваню.
