Вийшло так, що моя мама одружилася другий раз, і після того, як вона помеrла, я зразу сказав для цього чоловіка, з яким жила моя мама, йти геть з мого дому. Усі родичі, які знайомі з Андрієм, говорили мені, що я зробив не правильно, але я вчинив так, як повинно було бути.
Річ у тім, що мені з самого початку не сподобався Андрій Віталійович. За період, коли він жив з моєю мамою, ми не разу з ним нормально не спілкувалися, та і він не сильно цього хотів. Тато помеr, коли я пішов у перший клас. І мені дуже не вистачало його. Постійно я був то в дідуся, то в бабусі. Я усвідомлював, що всі старалися зробити як найкраще, але я просто хотів, щоб у мене був постійний дім.
Мама почала заново будувати своє життя, приводила додому все нових і нових чоловіків, але всі вони довго з нею не були. Мама надіялася, що хоча б з кимось я зможу нормально полагодити, але ніхто з них мені не подобався і я рахував це як зрада, і взагалі не мав бажання з кимось з них знаходити спільну мову. Коли мені виповнилося 15, мама познайомилася з Андрієм. На диво, він був не такий поганий як я очікував. Та і він добре полагодив зі мною. Але згодом до мене дійшло, що він це робив спеціально, щоб увійти в довіру. І пізніше він почав все робити по своєму, і його ставлення до мене змінилося в рази гірше.
Він завжди намагався мене підставити, щоб мама зрозуміла який я поганий син, а він просто ангел на фоні мене. І через нього мої відносин з мамою змінилися. Мама перестала довіряти мені. Андрій постійно говорив, що йому не подобається те, що я живу разом з ними. Після цих слів, моя мама спакувала мені валізи й виставила за двері. Мені не залишилося іншого виходу як йти жити до дідуся по маминій лінії у невеличкий будиночок. Після цього все стало по іншому, я пішов у іншу школу, нових друзів також довелося шукати.
Спершу мама інколи приїжджала до мене. Але потім стала набагато рідше. Наші стосунки стали кращі, після того, як мені виповнилося 18 років. Я вступив до хорошого університету, мама почала запрошувати мене у гості й взагалі казала, щоб я переїжджав до неї, але все ж таки я вибрав жити у гуртожитку. З Андрієм я взагалі не спілкувався. Все що я знав, це те що вони не одружені, але живуть разом. Пізніше я познайомився з дівчиною, у нас народилися двоє чудових дітей. Мама часто приходила і приносила подарунки. Але старість дала своє, і вона захворіла. За мамою тепер треба було доглядати, а Андрій сказав що у нього з’явилося купа проблем, тому з мамою залишився я.
Через деякий час мама померла. Андрій одразу ж у всьому звинуватив мене. Сказав, що він би ніколи не допустив такого! Хороші похорони організували я з дружиною, Андрій як завжди відмовився допомагати й навіть не прийшов повести її в останній путь. Пам’ятник, обід, 40 днів – усе це я оплатив сам. Дідусь був власником половини цього будинку, але він віддав цю частину мені. А тепер і є весь будинок належав мені. Ну і звичайно, що не збираюся ще й Андрія утримувати. Він з самого початку стояв на своєму і не збирався покидати будинок.
Кричав не мене, говорив що 100% зможе відібрати у мене дім. Але я ж то знаю, це у нього нічого не вдасться. Усі родичі, які знайомі з Андрієм, говорили мені що я зробив не правильно, але я вчинив так, як повинно було бути, і що про мене думають мені не цікаво.
