Зі своїм чоловіком Максимом я познайомилась дуже давно. Він здавався для мене ідеалом, тому я одразу закохалась. Все було чудово, поки ми не одружились. Після весілля, ми почали жити разом із його мамою, спочатку вона мене прийняла як рідну доньку, але згодом все стало дуже погано. Річ у тім, що свекруха дуже любила свого сина і не хотіла його відпускати. Усі рішення він приймав разом із нею. Тому було таке враження, ніби у нашій сім‘ї головна мама мого чоловіка.
У домі я була наче рабиня, адже постійно готувала їсти, прибирала, прала, робила усе по господарству, та ще й мені доводилось працювати. І весь цей час свекруха нічого не робила, тільки командувала мною. Коли я жалілась своєму чоловікові, він казав, що його мама правильно робить, бо ми все-таки живемо у її квартирі. Але це все одно було несправедливо, адже мій чоловік, коли приходив додому, теж нічого не робив, закидував ноги на диван та дивився фільми, його мама не примушувала його до роботи, адже синочок дуже тяжко працює, а те що я втомлююсь, то це таке, я ж жінка.
Я все це терпіла, бо любила Максима. Коли завагітніла, то подумала, що стане легше, адже примушувати вагітну прибирати ніхто не буде. Але що ж ви думаєте, вагітність не звільняла мене від хатньої роботи. Тоді я зірвалась і накричала на свекруху. Мій чоловік почав заспокоювати свою мама, мовляв, у мене гормони й все таке. А мені сказав, щоб я пішла прибирати й не кричала на літню жінку.
Я була шокована, просто не могла зрозуміти, що людина, яку я кохаю, таке може собі дозволити. Тоді я зібрала речі й поїхала до мами. Звичайно, Максим телефонував і благав повернутись. І я повернулась, бо він обіцяв змінитись, але все було так само, я на 8 місяці мусила мити підлогу руками. Тому після родів, я забрала дитину і пішла назавжди. Майно принципово не ділила, адже нічого мого там не було, лише позбавила права на дитину вже колишнього чоловіка. Буду ростити одна, так буде краще!
