Мою дружину звуть Орися. Ми разом вже вісім років і можемо похвалитися нашим двома дітками: старшим – Семеном та молодшою – Анастасійкою. Трапилось так, що між нашими малятами невелика різниця у віці – лише три роки. Тому дружина, фактично, навіть не встигла вийти на роботу, якщо не рахувати одного місяця. Я розумію, що їй важко, буденщина щодня забирає багато сил, тому намагаюсь завжди допомагати їй та відпускати кудись розвіятися, коли в мене є вільний, від роботи час.Я не з тих чоловіків, які бояться купати дитину, пеленати чи міняти підгузок, можу зробити все, як треба, одним словом – супертатко.
Нещодавно мене підвищили. З одного боку це, звичайно, тішить, адже зарплата також на порядок зросла, а з іншого – вища посада – більше відповідальності та й роботи значно прибавилось. Довелося затримуватися довше, інколи навіть працювати на вихідних. Надіюсь я ввійду в цю колію якнайшвидше, зараз зрозумієте, до чого я веду…
Оскільки справ ціла гора, то Орися майже цілу добу відповідальна за дітей. Соромно визнавати, але за цей місяць я навіть не мав змоги її підмінити. Хіба що відправляв дружину за покупками чи в душ (кожен, хто намагався прийняти ванну, коли по кімнатах бігає самотня дитина, знає, що це ще те випробування, яке часто закінчується «маленьким дитячим сюрпризом»). Дружину надзвичайно шкода, вона помарніла, я вже налаштувався покинути це все і повернутися до попередніх обов’язків, але Орися мене переконала цього не робити, адже витрати наші немаленькі.
Сьогодні вночі став свідком дивної ситуації. Близько третьої години я прокинувся від того, що Настя нестримно плаче. Я рідко так міцно сплю, зазвичай не доходить до такого голосного крику, але не сьогодні. Отямившись, скочив на ноги і схопив на руки дитинча. Перевірив підгузок – повний, зрозуміло тепер все, зараз батечко все виправить. Незручності усунуто, кілька кругів по периметру, недоспівана колискова і доця знову бачить сни. Коли вклав дитину, мене як током вдарило, де ж дружина? Я й не зрозумів, що її не було в кімнаті, та й як це вона не прокинулась на плач дитини? Заходився шукати… Поки перевірив дитячу та кухню, то подумав «добре, що в нас двокімнатна квартира, а не величезний будинок». Орисю знайшов у ванній. Вона тримала на оберемку подушку, наспівувала їй пісню та колихала просто над ванною. Я обережно поклав руку їй на плече.
-Коханий, як добре, що ти прокинувся, я щось нашу доню втихомирити не можу, спробуй ще ти, – сонно прохала жінка.
Я не став сперечатись, забрав подушку, відвів дружину до ліжка, вклав спати ще її і вирішив, що з завтрашнього дня я візьму кілька відгулів, бо така ситуація мені зовсім не подобається.
Вранці розповів жінці її нічні пригоди. На роботі взяв три дні відпустки. На цей час відправив Орисю до сестри, нехай розвіється. Більше таких ситуацій не траплялося, а от згадки про ту ніч завжди викликають в нас багато сміху.
P.S. Не звалюйте на дружину діток, адже вони ваше спільне багатство!
