Уже рік, як ми одружені з Іваном. Познайомилися ми у соціальній мережі, згодом зустрілися та почали спілкуватися. Самого початку мені Іван здавався хорошим, турботливим та не агресивним. Але, як виявилося він ще той агресор.
Через два роки знайомства, ми одружилися та почали жити разом. Та через пів року він почав показувати свій справжній характер.
Іван поводив себе дуже агресивно, завжди командував, влаштовував скандали, навіть одного разу вдарив. Та завжди без причини, я нічого не зробила аби він так ставився до мене.
Я не мала права хоть, щось сказати чи піти кудись без його відома. Однією із причин були ревнощі, я після цього взагалі із протилежною статтю майже не спілкуюся.
Одного дня, я зрозуміла, що більше так не можу й вирішила піти від нього. Спочатку, я йому про це сказала й пішла збирати речі. Але Іван влаштував скандал, почав усе розкидати, кричати й навіть вдарив мене, не пустив мене.
Та я зрозуміла, що так не вийде, що потрібно тікати таємно.
Десь через місяць, ввечері Іван з друзями пішов на чергову п’янку та я залишилася сама. Я взяла з собою тільки необхідні речі та пішла до своєї подруги на ніч. Я розуміла, що вранці він буде мене шукати й відразу піде до моєї подруги. Тому я залишилася у неї тільки на ніч. А вранці поїхала в інше місто.
У мене були відкладені кошти за які винайняла квартиру, спочатку подобово знімала, а коли знайшла роботу, то уже довгостроково. Коли повністю встала на ноги, я подала на розлучення. А Іван ще довго не хотів дати дозволу на розлучення. Тому я найняла адвоката й ми справилися. Я нарешті з ним розлучилася.
Уже довгий час я не бачила його. Не знаю, як складається його життя та чим він займається. Я й рада. Сподіваюся, що більше ніколи його не зустріну.
А у мене життя налагоджується. Робота доволі перспективна, зарплати хватає та ще можна відкласти. У новому місті знайшла нових друзів, нові знайомства йдуть на користь.
