Вона була ще зовсім юною, коли втратила своїх батьків. Автокатастрофа, після якої дівчинка дивом вижила, але життя вирішило так, що тепер у неї важка травма лицьового нерва.
Дашеньку привезли до нас на швидкій допомозі, відразу ж з лікарні. Ми її зустріли вельми спокійно та обережно, адже дитина по цей час очками шукає своїх улюблених батьків.
Бідненькій складно контролювати міміку свого обличчя, а також їй важко розмовляти. На жаль, група дітей, в яку Даша поступила, погано її прийняла. Всі діти задирали та обзивали страшилом. Дитина була не дурною, тому вона намагалася не звертати увагу на них.
У нас був хлопчик, який на два роки старший за Дашу, так ось він більше всіх до неї лізе:
– Гей, страшило, може тобі до цирку податися. Клоуном там будеш або просто однією з тварин. Тобі тільки людей смішити та розважати своїм виглядом.
– Не лізь до мене, Ромко. А-то на ранок прокинешся з мокрою постіллю.
– Хах, ти мене не налякаєш.
– Подивимося.
Даша ніяк йому не поступалася й завжди виконувала свої слова у реальність. Після сказаного дитина на ранок дійсно прокинулася з мокрою постіллю під собою. Всі подумали, що він просто обмочився уві сні та навіть Рома так подумав, за що йому було соромно. Але насправді Даша під ранок намочила ліжко звичайною водою.
Їх війна тривала до тих пір, поки до нас не заглянула жінка, яка останнім часом дуже часто приходить. Як вона завжди каже:
– Я шукаю особливу дитину.
І, здається, знайшла. Її погляд відразу ж упав на Дашу, коли вона увійшла до кімнати, де грала малеча:
– Що це за чарівне створіння? Ти така гарна, — вона підійшла до дівчинки й присіла поруч.
– Ви.. теж красива, тітонько.., – Дашенька чомусь почала трохи заїкатися, можливо від хвилювання, але простягнула свою маленьку ручку, щоб привітати.
– Яка вихована, — жінка потиснула руку у відповідь й мило посміхнулася, — ну диво, а не дитина. Як давно ти тут?
– Уже три місяці. Мої мама й тато кудись зникли, я дуже сподіваюся, що вони мене тут знайдуть та ми повернемося додому.
До жінки зі спини підійшла вихователька та прошепотіла на вухо:
– Вони потрапили в автокатастрофу. Батьки не вижили, а Даша отримала травму обличчя.
– Що ж, мила. Твої батьки зі мною розмовляли нещодавно й попросили доглянути за тобою.
– Правда? Ти їх бачила?
– Так, вони ще попросили передати, що дуже сильно люблять тебе й нудьгують. Але, на жаль, не можуть до тебе прийти, тому зв’язалися зі мною, твоїм ангелом хранителем.
– Тітонько, заберіть мене звідси, будь ласка. Мене тут не люблять! – раптово вигукнула Дашенька.
– Завтра вранці я прийду знову, а поки збирай свої речі та готуйся до переїзду у новий будинок.
Дівчинка радісно побігла до своєї кімнати, щоб зібрати свою сумку.
– Ви й справді ангел охоронець якийсь, — звернулася до неї вихователька.
– Дякую. Дивно якось, у мене ніколи не було та не буде рідних дітей, а так тягне до інших. Ця дівчинка унікальна. Я їй допоможу почати життя з чистого аркуша.
– Рада чути. Тоді давайте оформимо всі необхідні документи, щоб ви спокійно могли завтра забрати дитину.
Так і почалася у Даші нове, веселе та безтурботне життя, сповнене фарб. Ця жінка обов’язково зробить її самою щасливою людиною на планеті.
