Одружився я досить рано, у вісімнадцять років. Весілля зіграли з дружиною через те, що вона завагітніла від мене. На цьому наполягли мої батьки, та і я сам був зовсім не проти. Ось тільки довго ми не змогли прожити разом, вона пішла від мене, залишивши мені дочку. Весь цей час мені допомагали мої батьки.
Росла Даша не по днях, а по годинах, принаймні мені так здавалося, адже частенько був у від’їздах по роботі. Пізніше, вже як вона почала навчання у коледжі, я вирішив поїхати закордон на заробітки. Пробув я в Мексиці п’ять років, за цей час моя дочка встигла знайти собі хлопця, з яким я відразу ж познайомився після приїзду додому.
Я попросив Дашу не поспішати з весіллям, щоб потім не нарватися на якісь неприємності у відносинах, всяке буває. Вона мене послухала, адже знає про мій досвід, Даша взагалі завжди прислухається до моїх порад, це мене заспокоює. І ось після двадцяти років моя дочка вийшла заміж, а через три роки народився улюблений онук. Я вже був у великому передчутті того, що буду з ним проводити час.
До та після весілля я нормально спілкувався зі своїм зятем, він мені здавався дуже серйозним та відповідальним хлопцем. Але ось в якийсь момент все так різко змінилося, мені подзвонила Даша й попросила ніколи до них не приходити у гості, що я більше ніколи не побачу свого онука. Для мене це було великою несподіванкою. Ну як так?
Я якось намагався поговорити з ними, дізнатися в чому ж справа. Ніяк не збагну де я схибив, що моя ж рідна дочка не хоче більше бачити мене у своєму будинку. Так, ми телефонуємо один одному, вона запитує як я та таке інше, але коли розмова доходить до її чоловіка або хоча б до їхнього сина, так вона одразу переводить тему, або прямо просить не говорити про це.
Я ж так старався виростити свою дочку дуже слухняною, доброю та досить самовпевненою дівчиною. Але як тільки в її житті з’явилася ця людина, так він миттю змінив у ній все це. Зовсім не впізнаю Дашу, мені так неприємно від цієї всієї ситуації.
Вони навіть насилу звуть мене до себе на якісь свята. Я сяк-так зміг вмовити їх на зустріч з онуком в його день народження. А коли їхав додому, було таке відчуття, ніби прощаюся назавжди, ніби більше ніколи тепер його не побачу, але ж так і сталося. Даша зовсім вже припинила зі мною спілкування.
Уявляв я все зовсім по-іншому, мені не хотілося цього понад усе на світі. А доля, мабуть, вирішила зробити все так, щоб я точно це отримав.
