Він біг за нею до дверей дитбудинку, але вона зачинила двері і пішла

Діти з дитбудинків бувають різні, які  історії про них: сумні або з щасливим кінцем. Така сама ситуація і в сім’ях, які беруть цих дітей до себе. В одних контакт налагоджується відразу, а інші не витримують такого виклику долі.

Я раніше працювала в одному з таких центрів у Києві. Ситуації були дуже важкими. Когось – залишали ще в пологовому, інших забирали у батьків, які не справлялись з вихованням. Одного разу я бачила історію маленького хлопчика, яку не можу забути досі.

 

У нас працювала жінка, років під 50, Ольга Іванівна. Була дуже хорошою, але рано втратила чоловіка, згодом – вийшла заміж вдруге і народила дівчинку. Вийшовши з декрету, в перший робочий день нам привезли хлопчика. Йому було 8 років. Чомусь саме цей хлопчик нагадав їй про покійного чоловіка, який дуже хотів сина.

Петрик дуже полюбив Ольгу Іванівну, все їй допомагав, завжди був чемним та усміхненим і дуже плакав, коли вона йшла до дому. Всі колеги переконували Олю, що ця дитина для неї. І її послав сам Бог.

Обговоривши все з чоловіком, Оля вирішила усиновити хлопчика. З документами, звісно, проблем не виникало, хороша сім’я, яка має все для того, щоб хлопчику комфортно жилося. Вона забрала хлопчика додому, але буквально за 2 місяця повернула назад до дитбудинку.

Чоловік змусив її це зробити, хоче спочатку підтримував ініціативу, щоб Петрик жив з ними. Ольга Іванівна зайшла в приміщення, мовчки залишила хлопчика і пішла. Ми всі плакали разом з нею. А Петрик біг за нею, хапав за ноги і молився, щоб вона його не залишала. Але Оля повинна була це зробити, вже за годину ми дізнались, що вона написала заяву на звільнення

Пройшло багато років, я також звільнилась з цього дитячого будинку і випадково зустрілась з Ольгою Іванівною. Почали розмовляти: довго і про все на світі. І вона вперше розказала про той інцидент. 

Як виявилось хлопчик почав її сильно ревнувати до всіх членів сім’ї, особливо до молодшої доньки, якій на той час було лише 3 рочки. Не дозволяв підходити до них, навіть не говорячи про ніжності в бік Ніки, одразу бився та кусався, поводив себе дуже агресивно. Чоловіка від не сприймав, кидав у нього всім чим міг.

Вони тримались в такій атмосфері кілька місяців, намагались перевиховати та хлопчик зовсім не йшов на контакт. Потім терпіння лопнуло і ми нічого з цим не могли зробити.

Одного разу Оля прокинулась, а Петрик стоїть біля неї і тримає ножиці. Що він хотів зробити? Лише Бог знає…. Тоді ми остаточно вирішили, що це крапка. А звільнитись вона була повинна, адже не могла вона знаходитись з хлопчиком поряд.

Ось такий у нас сумний фінал ……

 

Оцініть статтю
Він біг за нею до дверей дитбудинку, але вона зачинила двері і пішла