Ця історія про безмежну людську милосердність та велику благородну душу, здатність оточити турботою та ніжністю зовсім чужу людину.
Життя у Олега склалося важко, так сталося, що батьки хлопчика загинули у автокатастрофі, коли йому було всього 10 років. Хлопчика виховував дідусь.
Він був найріднішою та найважливішою людиною у житті Олега. Але нещастя не змушує себе довго чекати. Коли юнаку виповнилося 22 роки його дідуся не стало, і це було надзвичайно важким ударом для нього. Ніщо не допомагало впоратися із горем втрати, допоки Олег не зустрів свою майбутню жінку.
Життя налагоджувалося. Одного разу, повертаючись із роботи, Олег зустрів літнього чоловіка, який просив милостиню. Хлопець ніколи не міг байдужо пройти біля таких людей, тому купив чоловікові поїсти, дав трохи грошей. Такий ритуал повторювався ледь не щодня, часом він довго говорив із стареньким, і дуже скоро прив’язався до цього дідуся. Згодом він забрав його до себе додому та оформив опіку, адже він став дуже важливим і таким рідним для нього.
Тепер Василь Анатолійович жив у квартирі Олега. Його жінка із радістю та ніжністю прийняла цього літнього чоловіка. Тепер вони живуть великою родиною.
І у Олега, і у його сина з’явилася ще одна людина, яка безмежно їх любить.
