В студентські роки я жив де попадеться. Винаймав із друзями квартиру, два роки жив у гуртожитку. Але перший рік я жив у свого дядька. Жили ми душа в душу.
Він постійно казав: «Живи стільки, скільки тобі потрібно, звикни до нового міста, до студентського життя, а потім живи, де тобі заманеться».
Я був дуже вдячний йому. Мені це справді було необхідно. Після школи поїхати від батьків до нового міста самому справді було страшно. Завдяки доброзичливості мого дядька я швидко освоївся у новому місті, в університеті. І, до того ж, він ні копійки з мене не взяв.
Моя дружина у студентські роки жила у своєї тітки. Але в неї ситуація була набагато складнішою.
Моя теща має дуже складний характер, а її сестра ще гірший: хоче, щоб все було так, як вона скаже, була дуже жорстокою і строгою. От якраз у сестри своєї мами жила моя дружина.
Їй не пощастило, як мені, Софія Василівна (так звали тітку), вимагала за проживання у неї 60 рублів в місяць разом із харчуванням. Хоча в той час можна було за 20-25 рублів винайняти однокімнатну квартиру або за 5 рублів жити у гуртожитку.
Переїхала вона до тітки, але та і не збиралася її нормально годувати.
Зранку пили тільки чай або каву, після цього всі вмивалися, вдягалися і йшли по своїм справам. Вдень до 4 години вона була в університеті, а тітка приходила додому тільки о 8 вечора і вже тоді починала готувати.
Основною стравою були варені макарони. Варила вона їх у великій каструлі, інколи додавала консерви або варені сосиски. Часом вона робила пісний суп у ще більшій каструлі: додавала лише три картоплини, трохи зелені і все. І за її настановою цієї їжі повинно було вистачити на 4 дні.
Якщо робився суп, то нічого іншого більше вона не готувала. Так само і з макаронами.
Усі їли за спільним столом на кухні, добавки дружина ніколи не просили – соромилася і боялася.
От так вона і жила. Невелику стипендію витрачала на пиріжки та вареничну, а коли гроші закінчувалися, то доводилося їсти те, що дають: макарони і суп.
Проте вона ж жила у своїх рідних, у хорошій домашній обстановці, як завжди казала її тітка. Батькам вона ніколи не жалілася, не хотіла, щоб виникла сварка.
Проте, одного разу скандалу уникнути не вдалося.
Катя (так звати мою дружину), якось ввечері прийшла додому, а тітки та її чоловіка не було вдома, а на плиті стояли зварені макарони та сосиски.
Вона накинула собі їжу, а потім взяла ще одну добавку та одну сосиску.
Наступного ранку вона почула, як тітка з кимось розмовляє по телефону, та не просто розмовляє, а кричить у трубку.
– Як ви виховали свою дитину, вона нас об’їдає?! – сердито цікавилася тітка.
– Приходимо додому, а вона всі сосиски з’їла!
– Я більше не буду терпіти її у своєму домі!
От так і виставили мою майбутню дружину із квартири.
Вона переїхала до гуртожитку. Харчування там було краще, вона хоча б їла котлети та салати.
А взяла вона лише одну сосиску, бо не могла їсти пісні макарони, так вона мені розповідала.
Після її розповіді я переконався, що мій дядько – найкраща людина у світі. Хоча ми жили тільки вдвох, але він варив і смачні супи, і смажив м’ясо, кожних вихідних я їв фрукти та цукерки.
