З дружиною ми одружилися як тільки змогли винайняти однокімнатну квартиру, Оксана тоді навчалася на 3 курсі в медінституті й не працювала, а я вже рік працював будівельником. В день народження нашого первістка бабуся дружини зробила нам подарунок – приватна ділянка з невеличким будинком за містом. П’ять років тому не стало її чоловіка, Василя Петровича, а щоб та сама не жила в домі тесть та теща забрали її до себе у квартиру. Колишня оселя старенької пустувала, а продавати її бажання в жінки не було, тому вона вирішила зробити нам приємність.
Ми раділи з дружиною, що зможемо переїхати з маленьким дитям у власну оселю, а не тіснитися в орендованій квартирі. Але невдовзі наша радість почала зникати, коли ми побачили запущену ділянку з напівзруйнованим стареньким будинком. Житло вимагало дорогого та капітального ремонту, який ми не потягнули б, адже працював тільки я, маючи невелику заробітну плату, а дружина була студенткою.
Я вирішив взяти кошти в борг у знайомих, також отримали частину суми на ремонт від моїх батьків. Точніше, теща з тестем вимагали, щоб ті також долучилися з матеріальною допомогою для молодої сім’ї. Батько продав мамин автомобіль для того, щоб дати нам частину суми на відновлювальні роботи, щоб ми зробили подарований нам будинок можливим для проживання, а коштів, повірте, потрібно було ще багато.
Упорядкувати ділянку та ремонт будинку ми все ж таки змогли – від паркану та колодязя на подвір’ї до зміни меблів у домі, але зараз віддаємо борги, заощаджуючи зараз ще більше. Але щасливі, бо маємо свою оселю, та ще й таку комфортну.
Стефанія Іванівна, бабуся, та батьки дружини одразу як ми оселилися в будинку, не переставали нагадувати як багато вони для нас зробили й що тепер ми повинні бути безмежно вдячними їм за це.
Минулого місяця старенька потрапила до лікарні, через болі в спині, так я був зобов’язаний оплатити їй все лікування. Потім теща вирішила зробити ремонт кухні у квартирі – знову я мусив допомогти.
Але це був тільки початок. Старший брат дружини, Олексій, який жив зі своєю сім’єю в сусідньому місті приїхали до нас погостювати. І той обмовився, що згідно із заповітом цей будинок після смерті Стефанії Іванівни належатиме йому, і він не розуміє чому та подарувала його сестрі.
Я шокований таким поворотом подій, не знав, що тепер з цим можна вдіяти. Ми з дружиною і подумати не могли, що все так може змінитися, хоча Оксана підіймала питання того, щоб будинок переоформити на неї, але то бабуся хворіла, то ремонт в когось, то в сина ріжуться зубки.
Олексій запевнив, що не виганятиме нас з дружиною із щойно відновленої оселі. Але, натомість я повинен матеріально допомогти йому із покупкою автомобіля.
Оксана вважала, це справедливим обміном, але я не поділяв її поглядів. По-перше, ми отримали занедбану ділянку з напівзруйнованим будинком, а шурин хоче купити дорогущий автомобіль (як мені здається, відмінність очевидна). По-друге, кошти, які ми отримали від моїх батьків, коли ті продали автомобіль, ми також могли б використати на свій розсуд, а не приводити угіддя до ладу та ремонтувати будинок, який після смерті бабусі дружини може дістатися Олексію.
Насправді ж, сталося зовсім по-іншому! Було вкладено чималу суму грошей у відновлення та ремонт, а будинок все одно може дістатися іншим, окрім цього, нам щоразу при можливості дорікають. Я вже жалкую, що ми прийняли той клятий дарунок. Потрібно було на кошти, котрі позичили мої батьки, купити квартиру в новобудові.
