Усім зобов’язані

Ми з матір’ю живемо вдвох в селі. У мене є ще два старших брати: Олег – виграв зелену карту та поїхав до Америки, а Степан одружився, тепер мешкає в нашому обласному центрі. Мій батько помер років десять тому, він поїхав на заробітки, а там потрапив у страшну аварію.

Ми з мамою звикли до праці, адже не зважаючи на все, хочеться жити не гірше як всі. Ось нещодавно зробили невеликий ремонт в хаті, ні ми не наймали майстрів, Степан був нашим керівником – а ми чемно його слухали. Вийшли, звичайно, не хороми, але як на перший раз – навіть дуже непогано.

Я обожнюю фрукти. Саме тому ми з мамою вирішили один город, який близько дому засадити найрізноманітнішими саджанцями, дещо з покупками допоміг Олег, а Степан – з організацією посадки. Садок підростав розкішний і ми вже мали перші рясні урожаї. Дещо зберегли на зиму, зварили варень та компотів, забезпечили вітамінами Степана, пригостили родичів, а решту – продали.

Цього року я поїхала на заробітки, мама не хотіла мене пускати, через поганий сімейний досвід, але я настояла на своєму, поки були канікули – заробила трохи грошей, ще доклали з своїх заощаджень, й від батька залишилися збереження і вирішили оновити подвір’я: поставили невисокий паркан, залили площу асфальтом, та й вже був якийсь порядок.

Все наше життя завжди було під наглядом родичів: дві батькові сестри та мамин брат кожного разу дивувалися, де ж ми набираємо тих грошей, аби все обладнати. Як це у нас може бути все своє, чистота, порядок, дружна сім’я, діти які допомагають один одному, а в них чомусь так не виходить. Звичайно, ми не їздимо що літа на море, і не оновлюємо свій гардероб щотижня, ми відкладаємо і багато працюємо.

Одна з татових сестер жила по сусідству. Ще дня не було, щоб вона не прийшла з проханням щось позичити, починаючи від солі аж до немалих сум. Ще якось вона заявила, що має таке ж право на садок, як і ми, бо цей город прийшов нам від батька, а її братик ніколи б не шкодував їй яблучка. А ще чого?! Чому ж ти так ласкаво не претендувала на сад, коли треба було там полоти бур’яни чи обрізати пагони, для роботи їх ніколи не дочекаєшся. Інша сестра відмовилась повертати мамі борг, мотивувала це тим, що у нас і так все є, ще й син з Америки допомогти може, і Степан непогано влаштувався. Хіба так можна?

Остання ситуація мене вкрай розлютила: в дитинстві, моя двоюрідна сестра зламала ногу, їй провели кілька операцій з цього приводу, але остаточну відклали до того моменту, поки вона перестане рости, тобто до років 25. На цей ювілей її батьки вирішили подарувати машину, та не будь-яку, а новеньку іномарку, щойно з салону. Через два місця після того, вони прийшли до нас з вимогою дати їх доньці грошей на операцію, бо вони, бачте залишились без копійки, а ми ж родичі близькі, та ще й на операцію, тому обов’язково маємо їх виручити. Для чого, питається, купувати таке дороге авто, тим більше про операцію вони знали років 12 наперед. Не знаю, як бути з цими родичами?

Оцініть статтю
Усім зобов’язані