Десь п’ятнадцять років тому, 27 січня падав дуже великий бурий сніг, замело усі дороги. Тоді, моя свекруха Марія Петрівна поверталася у своє місто, але по дорозі не змогла проїхати через снігову кашу, через таку погоду її автомобіль зламався, а майстер зміг би приїхати аж на наступний день.
Марія Петрівна не знала що їй робити. Пішла вона шукати допомоги у селищі. До селища було йти десь близько п’яти кілометрів, по дорозі, свекруха дуже зголодніла та змерзла, йшла та уже бачить будинки. Стукає у двері першого будинку, відчиняє старша жінка і з повішеним тоном запитує Марію Петрівну: “Чого треба?”.
-“Я б хотіла попросити у Вас допомоги, оскільки я тут застрягла і не можу проїхати. Можливо, у вас знайдеться місце для мене, щоб переночувати, оскільки на вулиці дуже холодно?” – запитала Марія Петрівна.
– “Ні, нема. У нас не прохідний двір, не пускаємо кого попало. Іди собі!” – зневажливо відповіла жінка.
Марія Петрівна не очікувала такого ставлення до себе, уже з втраченою надією на допомогу свекруха йшла далі.
Йшла і думала, що їй робити далі, у неї були гроші на їжу, одяг, але вона не мала де переночувати.
І тут, по дорозі їй зустрівся старенький дідусь, оскільки в селищі всі знали один одного, він відразу зрозумів, що Марія Петрівна не місцева, він подумав чому жінка іде сама у таку пізню годину. Та почав запитувати свекруху: “Звідки вона? Як і коли приїхала?” і інші схожі запитання.
Марія Петрівна розказала дідусеві та він запропонував переночувати у його будиночку.
Коли, Марія Петрівна зайшла у будинок їх зустріла дуже приємна старша бабуся — дружина дідуся. Подружжя щедро і щиро прийняли Марія Петрівну. Вона зрозуміла, що на світі все ще є хороші люди, які завжди будуть раді допомогти. Разом з дідусем і бабусею була їх онучка, яка теж була дуже привітною зі свекрухою, її звали Анастасія. Вона була дуже красивою, чимось схожа на свою бабусю, висока із красивими, добрими очима, любила вишивати різні картини та була дуже розумною.
Анастасія показала Марії Петрівні їхнє селище, розказала багато історій.
Марії Петрівні було дуже затишно та комфортно із ними, бабуся та дідусь були дуже госте приємними.
Наступного дня, свекруха пішла на ринок і прикупила багато їжі, для бабусі хустинок, і багато різних подарунків для дідуся та бабусі — новенький телевізор, нові хутра на зиму та багато іншого. Марія Петрівна — була досить заможною та могла сповна віддячити бабусі та дідусеві. Але найголовніше, що це все від щирого серця.
Бабуся та дідусь були приємно вражені та скромно прийняли подарунки. Спочатку, відмовлялися, але Марія наполягла.
Коли жінка з першого будинку почула, що Марія Петрівна купила подарунки подружжю, відразу прийшла до свекрухи та пропонувала їй свою допомогу. Але Марія Петрівна відмовилася, оскільки уже добре знала що це за жінка, якби не подарунки вона б ніколи не погодилася допомогти. Жінка дуже заздрила бабусі та дідусеві, наговорила багато про них поганого. Але Марія Петрівна знала, що вони дуже хороші люди та була дуже вдячна їм за тепле прийняття.
За цей час, снігова буря зупинилася та приїхав майстер, полагодив автомобіль і Марія Петрівна могла уже повернутися додому.
Марія Петрівна попрощалася із бабусею і дідусем і поїхала у своє місто. Але, свекруха вирішила, що інколи буде навідувати бабусю і дідуся і ніколи не забуде їхню доброту. Ще бабуся дала оберіг Марії Петрівні, який вона власноруч робила, щоб приносив їй лише щастя та оберігав від різних труднощів.
Марія Петрівна була дуже рада, що поїхала у це селище, оскільки для неї це був новий та великий досвід, нові знайомства та нові емоції.
Запам’ятайте усе повертається бумерангом: щедрість — щедрістю, жадність — жадністю, добро — добром, зло — злом.
