Артем мій єдиний. Усе своє життя я присвятила йому, намагалася, щоб у нього було все найкраще, іграшки, одяг, велосипед, телефон, комп’ютер. Разом із ним ходила на гуртки, записала на спорт та плавання. З гордістю можу сказати, що мої зусилля були не даремні. Артем вступив до інституту, потім влаштувався у банк на роботу, зараз займає керівну посаду.
Але виховуючи в ньому чесність, цілеспрямованість, наполегливість, прямолінійність, мені здається, що я забула в ньому виховати вдячність та турботу. Особливо я почала це помічати, коли син одружився та створив власну сім’ю. Він зовсім забув про мене, про те, що я залишилася одна, що живу на саму лише пенсію, що іноді мені необхідна підтримка.
Діти намагаються більше заробляти: спочатку, щоб відгуляти дуже шикарне весілля, потім вони купили у кредит машину, через деякий час змогли придбати квартиру та зробили у ній дорогий сучасний ремонт. І Артем навіть не замислюється, що я живу у квартирі, де ремонт робився, коли він був ще підлітком, а ми разом клеїли шпалери. Коли просто від старості зламався холодильник, мені довелося купити новий на виплату, звісно переплативши за послугу. Я ліплю вдома вареники та пельмені на замовлення, за цей підробіток змогла придбати пральну машину.
Я знаю, що діти багато працюють, щоб забезпечувати свої потреби, але й багато витрачають на власні забаганки. Ходять у дорогі ресторани, клуби, купують одяг модних брендів, щороку відпочивають за кордом. А я й не згадаю, коли була на морі в останнє. Добре хоч здоров’я поки не підводить, а то й не знаю як би я справлялася, ліки зараз дуже дорогі.
На тому тижні невістці був день народження, запросили всіх родичів у кафе. Гості розважалися, відпочивали. Артем при всіх подарував дружині дуже дорогу підвіску з коштовним камінням та гравіюванням. Невістка зраділа, вихвалялася перед гостями. А я не витримала, та й запитала у сина, коли він мамі таку саму подарує, тому що на свій минулий день народження я отримала мікрохвильову. Невістка чомусь образилася, сказала, що я їй взагалі подарувала лише квіти та двісті гривень. Син почав заспокоювати дружину, потім ще й нагримав на мене.
Артем сприймав як належне моє піклування про нього, коли він був дитиною. Бачив скільки зусиль мені коштувало підняти його на ноги. Чому ж тепер, коли він, дорослий мій син, впевнено стоїть на ногах у нього не виникає ні думки, ні бажання потурбуватися про матір?
