Ти справді моя мама, чи я не твій син? – запитав мене мій шестирічний Матвій.

Після роботи, ми з моїм чоловіком забирали сина зі школи. По дорозі, ми розмовляли про різні теми, як пройшов день у кожного та розказували різні історії. Все було, як завжди.

І тут наш син Матвій запитує:

– Тату! Мамо, а я справді Ваш син?
– Так, ти наш рідний синочок — відповіли ми з чоловіком.

Та запитали: “Чому такі питання виникають?”
Ми з моїм чоловіком не могли зрозуміти, чому раптово такі думки у нашого сина. Можливо, ми щось не так сказали чи зробили, а можливо хтось розносить якісь плітки про нас. Я була схвильована, оскільки думала щоб чоловік не подумав, що я йому зраджувала та ще син думає, що не рідний. Адже, я завжди була вірна своєму чоловікові. Але чоловік не показував своє незадоволення, а запитав чому Матвій так думає.

– Тому, що я зовсім на вас не схожий. – відповів Матвій.

– У тебе батькові очі, мій ніс такий же курносий. Темноволосий, як батько та губи точно такі ж самісінькі, як мої. Як це не схожий? Ти ж наша копія. – відповідаю я Матвієві.
А далі він каже:
– У школі, біля дошки я не знав як розв’язати рівняння, цю тему я погано розумію. Та вчителька сказала, що я зовсім не схожий на свою маму. Оскільки, ти знаєш добре математику та ти працюєш бухгалтером, а я недостатньо знаю її. Тому й не схожий.

Ми з чоловіком розсміялися та зрозуміли в чому справа. Я пояснила синові, що якщо він погано знає математику це не означає, що він не є нашим сином. Просто потрібно більше нею займатися та проявити сумління й старання. У когось хист до математики, у когось до англійської, у когось до біології. Це не завжди передається генами.
Він зрозумів усе та почав радіти, також ми вирішили, що все-таки потрібно підтягнути математику, щоб отримати хорошу оцінку та важливі знання.

Сподіваюся, Матвій мене повністю зрозумів та більше не буде сумніватися в тому, що ми його батьки.

Тепер, ми з сином підтягуємо математику та пояснюю йому те, що він не розуміє. Сьогодні, він отримав високу оцінку за відповідь на математиці, тепер ми ще більше схожі.

Оцініть статтю
Ти справді моя мама, чи я не твій син? – запитав мене мій шестирічний Матвій.