Після роботи, ми з моїм чоловіком забирали сина зі школи. По дорозі, ми розмовляли про різні теми, як пройшов день у кожного та розказували різні історії. Все було, як завжди.
І тут наш син Матвій запитує:
– Тату! Мамо, а я справді Ваш син?
– Так, ти наш рідний синочок — відповіли ми з чоловіком.
Та запитали: “Чому такі питання виникають?”
Ми з моїм чоловіком не могли зрозуміти, чому раптово такі думки у нашого сина. Можливо, ми щось не так сказали чи зробили, а можливо хтось розносить якісь плітки про нас. Я була схвильована, оскільки думала щоб чоловік не подумав, що я йому зраджувала та ще син думає, що не рідний. Адже, я завжди була вірна своєму чоловікові. Але чоловік не показував своє незадоволення, а запитав чому Матвій так думає.
– Тому, що я зовсім на вас не схожий. – відповів Матвій.
– У тебе батькові очі, мій ніс такий же курносий. Темноволосий, як батько та губи точно такі ж самісінькі, як мої. Як це не схожий? Ти ж наша копія. – відповідаю я Матвієві.
А далі він каже:
– У школі, біля дошки я не знав як розв’язати рівняння, цю тему я погано розумію. Та вчителька сказала, що я зовсім не схожий на свою маму. Оскільки, ти знаєш добре математику та ти працюєш бухгалтером, а я недостатньо знаю її. Тому й не схожий.
Ми з чоловіком розсміялися та зрозуміли в чому справа. Я пояснила синові, що якщо він погано знає математику це не означає, що він не є нашим сином. Просто потрібно більше нею займатися та проявити сумління й старання. У когось хист до математики, у когось до англійської, у когось до біології. Це не завжди передається генами.
Він зрозумів усе та почав радіти, також ми вирішили, що все-таки потрібно підтягнути математику, щоб отримати хорошу оцінку та важливі знання.
Сподіваюся, Матвій мене повністю зрозумів та більше не буде сумніватися в тому, що ми його батьки.
Тепер, ми з сином підтягуємо математику та пояснюю йому те, що він не розуміє. Сьогодні, він отримав високу оцінку за відповідь на математиці, тепер ми ще більше схожі.